Соціальна поведінка. Соціологія конфлікту. План


НазваСоціальна поведінка. Соціологія конфлікту. План
Дата конвертації13.03.2013
Розмір445 b.
ТипПрезентации


Соціальна поведінка. Соціологія конфлікту.


  • План

  • Біхевіоризм як наука про поведінку.

  • Внутрішні детермінанти соціальної поведінки людини.

  • Девіація як соціальне явище.

  • Соціологія конфлікту.

  • Теорії конфліктів.

  • Класифікація конфліктів.



  • Соціологія вивчає поведінку людини в суспільстві, але вона, за висловом сучасного шведського соціолога П.Монсона, вивчає не лише ‘’поведінку людини в суспільстві’’, але й суспільство через ‘’поведінку людини’’.



  • Поведінка людини є результатом взаємодії її внутрішньої природи і процесу соціалізації, складовими елементами якого виступають інші індивіди.



  • Поведінка притаманна не тільки людині, а й тваринам.

  • Проте, на відміну від тварин, поведінка людини формується, розвивається і проявляється в умовах суспільного життя, а тому носить соціально обумовлений характер, тобто, за своєю сутністю, є соціальною.

  • В поведінці проявляються соціальні якості людини, її культура, погляди, генетичні і біологічні особливості, відношення до себе і оточуючих – вся гама людяності.



  • Поведінка – форма діяльності, реакція на соціальне середовище чи дію іншої людини.



Біхевіоризм

  • Біхевіоризм (англ. behaviourism – поведінка) – один з важливих напрямів психології і позитивістської соціології, який набув широкого поширення у 20-ті рр. у США, і предметом свого дослідження вважає поведінку людей, сприймаючи її як лише фізіологічні реакції на вплив зовнішнього середовища (стимули).



  • Основоположником біхевіоризму є американські психологи Е.Порндайк (1874-1949) і Дж. Уотсон (1878-1958).

  • Положення і методи біхевіоризму були перенесені із психології в соціологію, антропологію, педагогіку та ін. науки про поведінку.



  • Біхевіоризм, як правило, не визнає якісної різниці між поведінкою людей і тварин, стверджуючи, що психологія покликана вивчати не свідомість, а поведінку людей, що є доступною для безпосереднього спостереження.



Теорія соціального обміну.

  • В соціологічній концепції американського соціолога Дж. Хоманса соціальна поведінка і взаємодія індивідів постає як система обмінів поведінковими актами, обумовленими способами врівноваження винагород і виплат, що найчастіше реалізується в сфері бізнесу.



  • Суть біхевіористської соціології і теорії соціального обміну полягає в тому, що:

  • - індивід прагне повторити дії, які винагороджуються;

  • - якщо появляються ті ж стимули, що і раніше, то і поведінка індивіда стає такою ж, як і раніше;

  • - чим більше ціниться дія, тим більше вона істинна, чим частіше дія винагороджується, тим менше ціниться (надлишки);

  • - якщо дії не одержують бажаного стимулу, можливі прояви агресивності, а якщо навпаки – то задоволення.



Внутрішні детермінанти соціальної поведінки людини.

  • На думку О. Якуби до них можна віднести:

  • - потреби;

  • - інтереси;

  • - ціннісні орієнтації;

  • - мотиви;

  • - соціальні норми;

  • - переконання, ідеали, звички.



Класифікація потреб А. Маслоу.

  • Потреби – це внутрішні стимули активності людини, те, що забезпечує її існування і самозбереження.

  • А. Маслоу поділяє потреби на базові (постійні) і похідні (змінювані).



  • Базові потреби розташовуються, згідно з принципом ієрархії, у висхідному порядку від нижчих (матеріальних) до вищих (духовних):

  • - фізіологічні та сексуальні потреби (у відтворенні собі подібних, їжі, диханні, одязі , житлі, відпочинку);

  • - екзистенціальні потреби (у безпеці свого існування, впевненості в майбутньому, стабільності суспільства, гарантованості праці);



  • - соціальні потреби (у спілкуванні, турботі про інших, увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);

  • - потреби престижу (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні, високому статусі в суспільстві);

  • - духовні потреби (у самореалізації, в творчому самовираженні).



  • На думку А. Маслоу перші дві групи потреб є базовими (первинними), інші – похідними (набутими). При цьому діє тенденція заміни первинних потреб набутими.



  • З потребами нерозривно пов’язані інтереси.

  • Інтереси – це усвідомлені потреби, це направленість дій індивіда в залежності від можливості задоволення тієї чи іншої потреби.

  • Інтереси – вираження соціальних потреб особистості через її місце в системі соціальних відносин та взаємодій з приводу умов та засобів задоволення цих потреб.



  • Класифікують інтереси за різними критеріями:

  • -за об’єктом задоволення – матеріальні і духовні;

  • - за значущістю – основні і другорядні;

  • - за часом – довго-і короткотривалі.



Типи інтересів:

  • - інтерес - відношення (усна заява про інтерес до того чи іншого об’єкта);

  • - інтерес-дія (практичний вияв інтересу шляхом участі в тому чи іншому виді діяльності);

  • - інтерес-установка (складається в процесі тривалої взаємодії з іншими людьми);

  • - інтерес-орієнтація (виділення одного інтересу в якості головного).

  • Потреби та інтереси є основою системи цінностей та ціннісних орієнтацій людини.



Мотиви соціальних дій

  • Найвизначніші вчинки людина здійснює свідомо, тобто вершить соціальні дії. Без урахування мотивів, тобто внутрішнього сенсу, що вкладає людина у свої зусилля для реалізації тієї чи іншої мети, неможливе розуміння соціальних дій, соціальних зв’язків і взаємодій, що вершаться при реалізації поставленої мети.

  • Індивідуальна мета, що відтворює потреби людини (в їжі, житлі одязі, освіті, в утвердженні власної гідності, честі) – це початок дії соціальної, початок орієнтації на інших, це сподівання, що враховують можливу відповідну реакцію оточуючих і утворюють мотиви соціальної дії.



  • Мотиви – усвідомлена потреба особистості у досягненні певних цілей, бажаних умов діяльності.

  • Значний вплив на формування мотивів справляють життєвий досвід особистості, переконання, моральні, естетичні почуття.

  • Мотиви – це оцінка особистістю інтересів і ціннісних орієнтацій, вони безпосередньо передують конкретній поведінці людини і органічно пов’язані з нею.



  • Основні мотиви: матеріальні, духовні, економічні, соціальні, ідеологічні, релігійні.

  • Кожен з мотивів має свій внутрішній поділ, наприклад: у духовних мотивах вирізняють моральні, естетичні, релігійні, атеїстичні, філософські.

  • У системах мотивів виділяють домінуючі або периферійні, провідні або другорядні.



  • Мотиви дій різноманітні. В мотивації орієнтація на себе – орієнтація на інших виділяється індивідуальна мотивація, гуманістична, альтруїстична (безкорисна).

  • На вибір людиною-індивідом, людиною-особистістю, соціальною спільністю конкретної мотивації впливає ряд обставин: ситуація, моральна культура конкретної особи і існуюча в суспільстві система цінностей.

  • Роль системи цінностей в тому, що цінності виступають для людини, особи фактором, що соціалізує певний пошук людиною, особою, соціальною спільністю шляхів реалізації індивідуальної мети і визначають типовий для суспільства індивідуальний вибір.



  • Соціальна норма – загальновизнане правило, зразок поведінки, дій індивідів, соціальних груп.

  • Соціальна норма визначає межу допустимої поведінки індивіда, соціальної групи або організації, що історично склалася у конкретному суспільстві, вона є інструментом соціального регулювання в суспільстві, проміжною ланкою, що пов’язує поведінку індивіда і найважливіші соціальні інститути.

  • Як немає суспільства без вільної та доцільної поведінки людини, так немає і суспільства без загальних правил, які забезпечують координацію цих вільних дій.



Соціальні норми класифікують за різними критеріями:

  • - за походженням – аутогенні й гетерогенні, спонтанні та декретивні;

  • - за характером зміни структури – інтенсивні та екстенсивні, прогресивні та регресивні;

  • - залежно від періоду існування – ті, що народжуються, розвиваються, сформувалися;

  • - за схильністю – елементарні й складні, динамічні й статичні;

  • - за функціональною та інформаційною природою;

  • - за механізмом детермінації – збуджуючі, стимулюючі, захоплюючі;

  • - з точки зору організації та управління системними процесами – інституційні й неінституційні;

  • - за масовістю – масові, групові, індивідуальні.



  • Основним соціальним інститутом, який сприяє дотриманню соціальних норм є соціальний контроль.

  • Соціальний контроль – засіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує упорядковану взаємодію її елементів шляхом нормативного (у тому числі й правового) регулювання.

  • Соціальний контроль охоплює контрольовану діяльність індивідів і контролюючу діяльність соціальних інститутів.



  • Важливими атрибутами та елементами соціального контролю є цінності, норми, звички, звичаї, санкції, які виникають та існують внаслідок дії соціальних інститутів.



  • Звичай – встановлений спосіб поведінки, з яким пов’язані певні моральні цінності, порушення яких викликає негативні санкції групи чи суспільства.

  • Термін ‘’звичай’’ пов’язаний з поняттям ‘’традиція’’ та ‘’обряд’’ (ритуал). Традиція – це ширше поняття, ніж звичай, охоплює різноманітні об’єкти соціальної спадщини (матеріальні і моральні цінності).



  • Одним з важливих елементів соціальних норм є санкція.

  • Санкція ( лат. sanctio – непорушна постанова) – стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної для забезпечення внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя.

  • Існують негативні і позитивні санкції.



  • Відповідно до норм, покладених в основу санкцій, їх поділяють на:

  • неформальні (реалізуються безпосередньо соціальною групою через певні форми її поведінки);

  • формальні (юридичні, політичні, економічні та ін.).

  • За змістом тиску санкції поділяють на:

  • правові (покарання та заохочення за певні дії, передбачені законом);

  • - етичні (покарання та заохочення згідно з моральними принципами);

  • сатиричні (насмішки, глузування, презирство);

  • релігійні (анафема).



  • Соціальні санкції встановлюються і застосовуються суспільством або окремою соціальною групою як засіб захисту соціальної організації, забезпечення дотримання норм поведінки.

  • Якщо за порушення соціальних норм санкції не застосовуються, виникають правовий нігілізм, різноманітні види девіантної поведінки.



  • Девіація як соціальне явище буває різноманітною, присутня в суспільстві будь-якого типу і притаманна кожній соціальній спільноті. Особливо вона виявляється на етапі трансформації соціальної системи, під час зміни ціннісних орієнтацій.

  • Девіантна (лат. deviatio – ухилення) поведінка – вчинок, дія людини, групи людей, які не відповідають офіційно встановленим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).



  • Соціальні відхилення мають для суспільства різне значення.

  • Позитивні є засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних, реакційних стандартів поведінки. Це соціальна творчість – наукова, технічна, художня, суспільно-політична.

  • Негативні відхилення дезорганізують систему, підриваючи іноді її основи. До них належать соціальна патологія – злочинність, наркоманія, проституція, алкоголізм.

  • Межі між позитивною і негативною девіантною поведінкою рухомі в часі й просторі.



  • Причиною девіації в суспільстві може служити поняття аномії.

  • Аномія – стан соціальної системи, за якою значна частина громадян, знаючи про існування обов’язкових норм, ставиться до них негативно або байдуже.



Типи пристосування до аномії (патологічного стану суспільства) за Р.Мертоном:

  • - комформізм – пасивне прийняття стандартів поведінки, безумовне визнання існуючих порядків, норм, правил, схиляння перед авторитетами;

  • - інновація – заперечує засоби досягнення певної культури, які схвалюються соціально;

  • - ритуалізм – заперечує мету певної культури, але згодна використати засоби, що схвалюються соціально;



  • - ретретизм (втеча від дійсності) – спостерігається, коли людина одночасно заперечує цілі й соціально схвалені засоби їх досягнення. Особи, які вдаються до цього засобу, перебувають у суспільстві, але не належать йому;

  • - заколот – виявляється у неприйнятті актів громадської непокори.



Соціологія конфлікту

  • Життя суспільства – це процес постійного виникнення і вирішення різноманітних суперечностей, зіткнення цінностей, інтересів і відносин. Це говорить про дисгармонію суспільних відносин, суперечності між якими в багатьох випадках досягають стадії конфлікту та знаходять через нього своє вирішення.



  • Проблема конфлікту є предметом вивчення багатьох суспільних наук, дослідження якої своїми витоками сягає ще древніх часів.

  • Перші спроби аналізу даної проблеми робили Платон і Аристотель в ідеї про необхідність утворення державної організації, яка знімає проблему групових соціальних суперечностей.

  • Проблему конфлікту знаходимо в творчому доробку Гоббса в ідеї війни всіх проти всіх і створення держави як єдино можливого шляху вирішення цієї проблеми, Гегеля – в діалектичних законах.



  • Конфлікт як соціальне явище вперше був проаналізований в роботі Адама Сміта ‘’Дослідження про природу і багатства народу’’, в якій вчений джерелом конфлікту розглядав класову диференціацію суспільства й економічне суперництво.



  • Сьогодні теорії конфлікту умовно поділяють на біологічні, психологічні та соціальні.

  • Біологічний підхід найбільш виразно проявився у соціології Г,Спенсера, О.Конта, А.Фульє.

  • Г.Спенсер, розглядаючи суспільство як органічну систему, визнавав його підпорядкованість законам еволюції, де основним регулятором життя виступає боротьба за існування.



  • Психологічні теорії конфлікту розглянуті в соціології Г.Лебона, Мака-Дугала, З.Фрейда.

  • З.Фрейд вважав, що джерелом мотивації соціальної поведінки людини в суспільстві є конфлікт між інстинктами людини і соціальними нормами, в яких вона функціонує.



  • Соціологічний підхід у дослідженні конфлікту був започаткований роботою німецького соціолога Г.Зіммеля ‘’Соціологія конфлікту’’, в якій він обгрунтував ряд ідей, згідно яких конфлікт є соціальним процесом, що служить згуртуваності і збереженню соціального цілого.



  • Соціальний конфлікт (лат. сonflictus – сутичка) – зіткнення двох або більше сил, спрямованих на забезпечення своїх інтересів в умовах протидії.



  • Щодо сутності соціальних конфліктів у соціологічній науці склалося дві точки зору.

  • Перша, що конфлікт – це тимчасовий стан суспільства (К.Маркс).

  • За другою – це нормальний стан, об’єктивна риса соціальних систем зумовлена суперечливою природою суспільного життя, результат опору відносинам владарювання і підкорення (Р.Дарендорф, Л.Козер).



Теорії конфліктів.



Теорія конфлікту Л.Козера

  • Л.Козер автор концепції ‘’позитивно-функціонального конфлікту’’ у праці ‘’Функції соціального конфлікту’’ підкреслює, що в будь-якому суспільстві існує соціальна нерівність і стан психологічного невдоволення членів суспільства, які породжують соціальне напруження між індивідами і різними соціальними групами. Це напруження часто знімається завдяки різним конфліктам. Соціально контрольований конфлікт відіграє у суспільстві роль очисника повітря, яким дихає все суспільство, допомагає зближенню учасників конфлікту, солідаризує індивідів, допомагає згуртованості групи і суспільства в цілому.

  • Отже, конфліктні процеси за певних обставин сприяють збереженню, зміні й пристосуванню соціальної системи до певних умов, а також сприяє виникненню нових, більш прогресивних форм соціальної організації.



Теорія конфлікту Р.Дарендорфа

  • Р.Дарендорф є засновником теорії ‘’конфліктної моделі суспільства’’, зміст якої викладено в праці ‘’Класи і класовий конфлікт в індустріальному суспільстві’’.

  • Суть концепції полягає в тому, що будь-яке суспільство перебуває у стані постійних змін, в ньому постійно існують конфлікти і незгоди, бо кожне суспільство базується на примусі, на насильстві одних його членів над іншими, а суперечливість інтересів є наслідком поділу влади, розподілу на володарів та підвладних. Дарендорф відмічає, що в суспільстві існує нерівність по відношенню до розподілу влади, що викликає непорозуміння та антагонізм. Суспільство відрізняється не наявністю чи відсутністю конфліктів, а різним ставленням до них з боку влади. Тому, якщо конфлікти раціонально регулювати, то вони не призведуть до соціальних потрясінь, що має місце в демократичному суспільстві.



  • Отже: придушення соціального конфлікту веде до загострення, а раціональна регуляція – до підкронтрольної еволюції.



Стадії соціального конфлікту



Класифікація соціальних конфліктів

  • - за включеністю до системи організаційних зв’язків – функціональні та дисфункційні;

  • - за специфікою впливу на організацію – конструктивні та деструктивні;

  • - за тривалістю – короткотермінові й довготермінові.

  • Розрізняють агоністичні (примиримі) й антагоністичні (непримиримі) конфлікти.



Конфлікти поділяють за особливостями системи, у якій вони виникають і відбуваються на:

  • - соціально-економічні конфлікти;

  • - національно-етнічні конфлікти;

  • - політичні конфлікти;

  • - конфлікти ресурсів;

  • - конфлікти цілей;

  • - конфлікти цінностей;

  • - конфлікти комунікацій.



За рівнем конфліктуючих сторін, конфлікти класифікують на:

  • - міжіндивідуальні;

  • - міжгрупові (групи інтересів, етнонаціональні групи);

  • - конфлікти між асоціаціями (партіями);

  • - внутрі- та міжінституційні конфлікти;

  • - конфлікти між секторами суспільного розподілу праці;

  • - конфлікти між державними утвореннями;

  • - конфлікти між культурами або типами культур.



Схожі:

Соціальна поведінка. Соціологія конфлікту. План iconСоціальна поведінка. Типи і мотиви соціальної поведінки
Соціологія вивчає поведінку людини в суспільстві, але вона, за висловом сучасного шведського соціолога П. Монсона, вивчає не лише...
Соціальна поведінка. Соціологія конфлікту. План iconСоціологія як наука про суспільство План Предмет, об’єкт, закони і категорії соціології
Соціологія наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів,...
Соціальна поведінка. Соціологія конфлікту. План iconСоціалізація. Соціологія конфлікту. Соціалізація особистості
Соціалізація це процес засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм і цінностей того суспільства, до якого він належить
Соціальна поведінка. Соціологія конфлікту. План iconПоведінка людини є результатом взаємодії її внутрішньої природи і процесу соціалізації, складовими елементами якого виступають інші індивіди
Соціологія вивчає поведінку людини в суспільстві, але вона, за висловом сучасного шведського соціолога П. Монсона, вивчає не лише...
Соціальна поведінка. Соціологія конфлікту. План iconТема: Соціальна структура суспільства та соціальні інститути. План Сутність поняття ‘’суспільство’’. Типи суспільств
Проблема соціальної структури суспільства є однією із найважливіших тем у курсі соціології, бо саме соціальна структура суспільства...
Соціальна поведінка. Соціологія конфлікту. План iconПлан: Соціальна перцепція

Соціальна поведінка. Соціологія конфлікту. План iconСоціальна психологія особистості план

Соціальна поведінка. Соціологія конфлікту. План iconСоціальна мережа — соціальна структура, утворена індивідами або організаціями. Соціальна мережа — соціальна структура, утворена індивідами або організаціями
Вона відображає розмаїті зв'язки між ними через різноманітні соціальні взаємовідносини, починаючи з випадкових знайомств і закінчуючи...
Соціальна поведінка. Соціологія конфлікту. План icon1. Впевнена поведінка
...
Соціальна поведінка. Соціологія конфлікту. План iconСоціальна психологія як наука план: Предмет І структура соціальної психології


Додайте кнопку на своєму сайті:
dok.znaimo.com.ua


База даних захищена авторським правом ©dok.znaimo.com.ua 2013
звернутися до адміністрації
dok.znaimo.com.ua
Головна сторінка