Вражаюча хроніка душі інтелігента в світі абсурдів – українського і планетарного


НазваВражаюча хроніка душі інтелігента в світі абсурдів – українського і планетарного
Дата конвертації13.03.2013
Розмір445 b.
ТипПрезентации


Вражаюча хроніка душі інтелігента в світі абсурдів – українського і планетарного


Ліна Костенко (19.03.1930) — найвизначніша сучасна українська поетеса

  • Ліна Костенко (19.03.1930) — найвизначніша сучасна українська поетеса

  • Ліна Костенко — почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Лауреат Шевченківської премії та премій Фундації Антоновичів (США), імені Петрарки (Італія), імені Олени Теліги. Її твори перекладено багатьма європейськими мовами.



17 грудня 2010 року в Києві презентували одну з найдовгоочікуваніших книжок в українській літературі - "Записки українського самашедшого“ Ліни Костенко.

  • 17 грудня 2010 року в Києві презентували одну з найдовгоочікуваніших книжок в українській літературі - "Записки українського самашедшого“ Ліни Костенко.

  • "Я сподівався на подію, а з'ясувалося,

  • що це - вибух. Книжка вражає по-справжньому. Здається, у нас так ще не писали. Сподіваюся, що це буде несподіванка для всіх", - сказав видавець Іван Малкович про нову книжку Ліни Костенко.



  • «Не читайте до обіду радянських газет», – радив Булгаков. Сьогодні він би, мабуть, радив би утриматися і від перегляду теленовин.

  • Проте виконати ці поради може хто завгодно, тільки не письменник, який хоче бути актуальним.

  • Поетеса Ліна Костенко, наприклад, критикує все, що бачить навколо – у її першій за останні десять років книзі перепало і політикам, і рекламі, и сучасній літературі.



  • За словами самої Ліни Костенко, вона здійснила величезну роботу (яка тривала з 2001-го по грудень 2010-го) у прагненні дослідити, як людство, Україна входять у третє тисячоліття, а також "співвіднесення України зі світом, людини з Україною й зі світом".

  • "Це не жіночий роман. Це сюрреалістичний Вавілон сучасного світу“. - сказала вона.

  • Твір написаний від імені 35-річного комп'ютерного програміста, який на тлі особистої драми прискіпливо сканує усі вивихи нашого глобалізованого часу. У світі надмірної (дез)інформації і тотального відчуження він - заручник світових абсурдів - прагне подолати комунікативну прірву між чоловіком і жінкою, між родиною і професією, між Україною і світом.



  • За жанровою стилістикою «Записки українського самашедшого» - насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописання і публіцистики.

  • Ліна Костенко зізналася: «Дуже давно хотіла написати "Записки українського самашедшого", які, на відміну від гоголівських "Записок...", мали б свою специфіку. “



  • "Мені дуже шкода було свою рідну, незалежну державу, не хотілося писати чогось прикрого. Але коли я побачила, що ми її втрачаємо, що це моральна катастрофа, і винуваті не тільки вороги, а часто самі українці, і навіть патріоти, і навіть з вусами, я свідомо на це пішла, бо колись треба просто скинути з себе останні ілюзії і треба втриматись над краєм прірви", - сказала вона.



«Что это у тебя, братец, в голове всегда ералаш такой?» Николай Гоголь, «Записки сумасшедшего»

  •  Позірно роман надзвичайно простий: 35-річний програміст нотує все, що його бентежить. Писав би він «буденник», звертав би увагу лише на родинні проблеми: дружина лютує, на роботі негаразди, маленький син завдяки другові так розширив лексикон, що й татко за ним не встигне. Але амбіції героя сягають «щоденника» – записів соціально-політичного характеру, зміст яких залежить від того, що принесе конкретна доба. «Туркменбаші заборонив балет. Таїландська принцеса бачила мамонта. У Сонячній системі за орбітою Нептуна американці відкрили нову планету». Ще буває: «Росіяни бомбили Грозний. Полковник Буданов зґвалтував чеченку. На Балканах бої». Та найбільше уваги внутрішній ситуації: «Таращанське тіло» лежить у морзі. Акціонерне товариство «Мазепа» спонсорує «Людину року».     



  • Записує, щоб остаточно не втратити глузд. «Остаточно», оскільки процес уже почався. На порозі середнього віку цей пересічний технар раптом збагнув, що світ – не біла та пухнаста ковдра, під якою можна сховатися, а барабан, в якому ти крутишся, наче шалена білка, і не знаєш, коли нарешті зупинка. Справа ускладнена тим, що наш герой – стовідсотковий український інтелігент і медійний наркоман. Він не бореться з обставинами. Зате як ретельно колекціонує повідомлення (з телебачення, радіо, друкованих ЗМІ, інтернету), як точно відзначає та влучно коментує факти, що дістали до печінок.



«Я читал тоже в газетах о двух коровах, которые пришли в лавку и спросили себе фунт чаю». Николай Гоголь, «Записки сумасшедшего»

  • Певний дисонанс у романі стає відчутним тоді, коли протокольні твердження на кшталт «прийшов, побачив, переміг» змінюються риторичними питаннями, схвильованими вигуками, гнівними формулами. Звісно, Ліні Костенко потрібен був рупор рефлексій. Дивує, що персонаж-тюхтій, котрий навіть грамотно звільнитися з роботи не може, вдається до іронічних реплік, неначе він сатирик Лукіан, та роздає, мов ляпаси, в’їдливі зауваження: народу – за нехтування рідною мовою, державцям – за нехтування народом; письменникам – за нечитабельний укрсучліт; митцям – за постмодерні купи гною замість вишуканих полотен a la Іван Марчук; і всім-всім-всім – за тотальний цинізм, який синильною кислотою роз’їдає суспільство. В куцому піджачкові власного героя персоні авторки явно затісно. І все ж герой потрібен: у першу чергу, щоб шальки на терезах художнього та публіцистичного схилялися б на користь першого.   



«… эти происшествия так меня убили и потрясли, что я решительно ничем не мог заняться во весь день». Николай Гоголь, «Записки сумасшедшего»

  • У змальованій письменницею дійсності існують мікросюжети, частота повторень яких водночас забезпечує драматичну напругу і слугує віддзеркаленням епохи від кінця 1999-го з його напруженим очікуванням зміни тисячоліть до помаранчевої зими 2004-го. Чорнобиль, справа Ґонґадзе, касетні скандали. Чорнобиль символізує смертельно уражене тіло країни.

  • Справа Ґонґадзе – занепад її моральних якостей. Касетні скандали – фольклорну мудрість про рибу, що гниє з голови. Все разом складає характерну українську матрицю, яку банальним уживанням червоної чи синьої пігулок не виправити.



  • Інакші імена, явища, конфлікти – однаковий принцип дії. Якби нотатки божевільного постали з сьогодення, ми б побачили, що структура матриці, як скеля, непохитна: «Акція протесту підприємців проти прийняття Податкового кодексу на Майдані Незалежності оголошена безстроковою. Українців хочуть примусити до голосування на чергових виборах. Президент призначив відповідальних за реформи». Світ, населений жертвами матриці, такий узвичаєний, що літераторові залишається хіба виставляти за рангом і позиціонувати його елементи.



  • Цього разу позиціонування відбувалося за посередництва «самашедшого» чоловічої статі. Наступний роман Ліна Василівна пообіцяла написати від імені жінки, цілком можливо, – дружини нашого комп’ютерника. Дослідниця творчості Миколи Гоголя і феміністка з необхідності, це вона кулеметними чергами цитує класичні рядки (російського письменника і/або вітчизняного генія), поки її благовірний мусолить питання: як вийти Україні з її історичної безвиході?

  • Відповідь, як годиться, наприкінці роману. Щоправда, пафосний (і не в останню чергу через це – відкритий) фінал мало втішає. Ніби знерухомленим в інвалідних візочках хворим показали феноменальний забіг на 100 метрів. Оплески, скупі сльози.  



  • До речі, в «Записках...» Ліна Василівна дає журналістам щедрий аванс: «От хто в нас є, то це журналісти. Очі суспільства, яке спить». Хоча й додає через кілька сторінок про «інтоксикацію слова». Чому така увага до журналістів? Справа в тому, що, за зізнанням самої Ліни Василівни, протягом останніх 10 років робота над книжкою (яка тривала з 2001-го до грудня 2010 року) постійно «закидала» її на «журналістську територію». «Мені потрібні були ви, хоча ви цього й не знали», — звернулася Ліна Василівна до медійників.

  • А потреба ця була викликана жанровою стилістикою роману, який, по суті, досліджує, якою Україна ввійшла у третє тисячоліття, її співвідношення зі світом і кожною окремою людиною, що тут живе. Головний герой, 35-річний комп’ютерний програміст, в якого перевтілилася авторка, постає як безпосередній учасник світових абсурдів, «базовою травмою» якого, як зізнається він сам собі, є Україна.





  • «Молодий прозаїк» не хоче, аби й надалі українську дійсність супроводжувала приставка «пост», яка великою мірою визначала наше існування останніх двадцяти років. «Ми наближаємося до 20-річчя незалежності. Рано чи пізно і літературознавство, і історія літератури, і взагалі історія буде осмислювати цей період: яку літературу письменники дали незалежній Україні. У нас є дуже талановиті люди, прекрасні письменники — молоді й ще молодші, — зазначила Ліна КОСТЕНКО, представляючи роман. — Але чомусь нашу літературу називають «укрсучліт» з чиєїсь дуже важкої руки. В основі цього слова є щось дуже неприємне. Правда, це ще називається «постмодерн».

  • Посттоталітарне суспільство, постгеноцидне суспільство, постмодерн... А «пост» — означає «після». А що буде попереду? Аніж підходити до фінішу із «пост», із поразкою, краще нам всім вийти на старт і думати про перемогу».



  • У романі ці слова, точніше, думки вона вкладає в свідомість головного героя: «Усе post i post, треба, щоб хтось уже вистрелив зі стартового пістолета». — розмірковує він.

  • І ще таке: «Лінію фронту національного порятунку у нас давно вже тримають мертві.» або «Фронт національної гідності теж тримають мертві. Коли вже його триматимуть живі?!»





Іван ДЗЮБА, український учений-філолог, культуролог, громадський діяч, академік НАН України, перший читач першої верстки «Записок...»:

  • «Записки українського самашедшого» — це хроніка душі інтелігента у світі абсурдів — українського і планетарного. Планетарний абсурд досягає його інформаційними штормами, а український наступає з житейським побутом і суспільними проблемами. Стаючи індивідуально пережитою, ця хроніка створює високий емоційний та інтелектуальний градус. Абсурд, нищівний для національного буття України і для статусу людини взагалі, викликає спротив. Ареною і символом цього спротиву стає Майдан.

  • Висока етика Майдану протистоїть забуттю, відступництву. Насичений глибокими і часто гіркими роздумами про приниження людського в сучасному світі та про історичну долю України, роман допоможе українцям зрозуміти самих себе. А якщо він буде перекладений іншими мовами, що дуже бажано й важливо, то допоможе світові побачити Україну і самих себе українськими очима.



Ірина ШТОГРИН, журналіст, «Радіо «Свобода»:

  • У Ліни Василівни є такі слова: «Коли в людини є народ, Тоді вона уже людина». Ми можемо сказати по-іншому: «Якщо в народу є Ліна Костенко, тоді він уже народ». Справді, Ліна Василівна — це геній. Нам дуже пощастило, що вона сьогодні живе поруч із нами. Вона думає так, як ми, відчуває так, як ми, і водночас може все це висловити влучною мовою свого генія, яка вдаряє тебе прямо у сонячне сплетіння.

  • Роман Ліни Василівни «Записки українського самашедшого» — це книга про те, що відбувалося з усіма нами. Я пам’ятаю себе і своїх друзів у дев’яностих, коли ми намагалися не втратити професію і віднайти якісь орієнтири, потім нове тисячоліття. Усе, що за ці роки відбувалось із суспільством, відтворено та осмислено в «Записках українського самашедшого».

  • Роман містить чіткий посил всім нам: настала пора змінювати країну. «Мисли глобально — дій локально», цитує Ліна Василівна академіка Вернадського... «Записки українського самашедшого» — це водночас наш вирок, виправдання і поштовх до дій.



Віктор РИБАЧЕНКО, віце-президент Асоціації політичних психологів України:

  • Ліна Василівна — поет. І хоча вона презентувала свій перший прозовий роман, мені здається, що проза поета — це все одно форма поезії. Тому я сприймаю «Записки українського самашедшого» як майданчик, де серце поета змагається з інформаційно-раціональним драконом, у якому постає світ. І в цьому безумному світі нормальна людина починає почуватися «самашедшою».



  • Ліна Василівна має репутацію самітника, але книга показала, що всі ці роки вона перебувала у надзвичайно тісному зв’язку з усім світом. «Записки українського самашедшого» — це енциклопедичний зріз того морально-психологічного зсуву, який поет дуже тонко відчуває. Світ зсувається, як своєрідний оповзень, з норми, з висот прекрасного — до примітивізму, озлоблення, оглупління.

  • Це відбувається скрізь — Ліна Костенко аналізує події в усьому світі і скрізь бачить моменти безумства. Тому, на мою думку, другий план книги — це нагадування людям, що є вищі цінності, смисли, те, до чого треба тягнутися. А світ рухається у протилежний бік. І герой, який підкреслено звичайний, перебуває у складній ситуації — з одного боку, він хоче жити нормально, розвиватися, а з іншого, у цьому світі він заблокований.



  • Тому це книга про нормальну людину, яка в умовах безумного світу хоче зберегти себе й отримує удари долі, пробоїни у серці, в самоповазі. Те, що Ліна Василівна говорить від імені чоловіка, — це спроба змінити ракурс. Цією позицією вона як автор ламає стереотипи.

  • «Записки українського самашедшого» треба читати повільно, вчитуючись в неї. Це колосальний обсяг інформації про події, свідками яких ми були. З іншого боку, присутній ліризм — Ліна Василівна малює його скупими мазками. Емоціо і раціо в книзі сильно балансують. Водночас помітно, що світ безпощадний до ліричного «я», до людських емоцій. Таким є моє перше сприйняття книги.



  • Роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» літературознавці врешті-решт назвуть, мабуть, одним із найочікуваніших в історії української літератури. На нього справді чекали — і не лише як на текст, а передусім як на повернення автора до літературного процесу та громадського життя країни.

  • Тут варто відразу наголосити, що «Записки» довели: усі ці двадцять років Ліна Костенко хоча й «мовчала», але залишалася в контексті українського життя, вона зосередилася на спостереженні та аналізі України у світі та світу в Україні, а також стані суспільства, політики, журналістики, літератури. Часто вони виверталися абсурдами української дійсності, які тепер — з відстані часу та в іпостасі літературних сюжетів — стають ніби випуклими, а від того — більш виразними. Але цей роман не тільки про українське «самашедство»...



Плани на майбутнє.

  • Так, якщо презентований нині твір написано від чоловічого імені, то наступний, що "відбрунькувався від цього роману і писався паралельно, буде вже жіночий, бо у героя є дружина, яка тут не могла реалізуватися", зізналася авторка.

  • Вже готові до друку дві збірки поезій.

  • Поспішає Ліна Костенко і з

  • завершенням чорнобильської книжки,

  • матеріали для якої збирала

  • в експедиціях з 1995 року.



Схожі:

Вражаюча хроніка душі інтелігента в світі абсурдів – українського і планетарного iconЛекція №3 Безпека життєдіяльності в умовах повсякденного життя, у побуті, на виробництві
Виходячи з цього і враховуючи несприятливі тенденції, пов’язані зі значними темпами зростання науково-технічного прогресу у цілому...
Вражаюча хроніка душі інтелігента в світі абсурдів – українського і планетарного iconЛекція 7 Безпека життєдіяльності в умовах повсякденного життя, у побуті, на виробництві
Виходячи з цього і враховуючи несприятливі тенденції, пов’язані зі значними темпами зростання науково-технічного прогресу у цілому...
Вражаюча хроніка душі інтелігента в світі абсурдів – українського і планетарного iconЛекція 5 Безпека життєдіяльності в умовах повсякденного життя, у побуті, на виробництві
Виходячи з цього і враховуючи несприятливі тенденції, пов’язані зі значними темпами зростання науково-технічного прогресу у цілому...
Вражаюча хроніка душі інтелігента в світі абсурдів – українського і планетарного iconФормування здорової, сильної, неординарної особистості, справжнього інтелігента – розумово розвиненої, підготовленої до сприйняття та розуміння питань сьогодення, людини
Формування здорової, сильної, неординарної особистості, справжнього інтелігента розумово розвиненої, підготовленої до сприйняття...
Вражаюча хроніка душі інтелігента в світі абсурдів – українського і планетарного iconНад презентацією працювали учні 11-б класу Петрич Ігор Яриш Катя
Дмитро Павличко поет щедрого і своєрідного обдарування, в палітрі якого яскраво просвічують барви українського поля, людської душі...
Вражаюча хроніка душі інтелігента в світі абсурдів – українського і планетарного iconОскар Вайльд – естет та інтелектуал (1854 – 1900). Портрет Доріана Грея” – пам’ятка декадентської доби Епіграфи до заняття
Краса душі надає чарівності навіть кволому тілу. Потворність душі кладе свій відбиток навіть на найдосконаліше тіло
Вражаюча хроніка душі інтелігента в світі абсурдів – українського і планетарного iconТехнології формування ціннісного ставлення особистості до суспільства та держави
Консолідуючим чинником українського народу має стати національна ідея як форма державного самоусвідомлення народу, показник того,...
Вражаюча хроніка душі інтелігента в світі абсурдів – українського і планетарного iconХроніка подій 1991-2011-…
...
Вражаюча хроніка душі інтелігента в світі абсурдів – українського і планетарного iconРоман П. Куліша "Чорна рада". Хроніка 1663 року" помітне досягнення української історичної прози ХІХ ст. У ньому використані як численні історичні джерела, так І народнопоетичний матеріал

Вражаюча хроніка душі інтелігента в світі абсурдів – українського і планетарного iconТ. шевченко. Творче життя поета. «Мені тринадцятий минало». Зміна емоційного стану незахищеної дитячої душі у великому І складному світі
Кирилівку, говорив, що тут він І народився. У 1882 р батько віддав сина в науку до дяка, а наступного року померла мати Тараса. Батько...

Додайте кнопку на своєму сайті:
dok.znaimo.com.ua


База даних захищена авторським правом ©dok.znaimo.com.ua 2013
звернутися до адміністрації
dok.znaimo.com.ua
Головна сторінка