Методи клінічного обстеження хворого Доц. Паламар Т. О


НазваМетоди клінічного обстеження хворого Доц. Паламар Т. О
Дата конвертації24.03.2013
Розмір445 b.
ТипПрезентации


Методи клінічного обстеження хворого

  • Доц. Паламар Т.О.


  • Клінічне обстеження

  • Розпитування (interrogatio). Опитування проводять у такій послідовності: загальні відомості про хворого, скарги хворого та їх деталізація, історія розвитку захворювання, розпитування за системами органів, історія життя.

  • Загальні відомості про хворого (prefatio). Важливо знати вік пацієнта. Одна і та ж скарга хворого може бути ознакою різних захворювань, залежно від віку пацієнта. Від віку також може залежати перебіг захворювання. Є професійні захворювання (антракоз, силікоз, вібраційна хвороба), як наслідок впливу шкідливих професійних факторів, чи геобіохімічних особливостей місцевості (ендемічний зоб при нестачі йоду, флюороз при надлишку фтору). Тому важливо з’ясувати професію, місце роботи, місце проживання хворого.

  • Стать пацієнта також має певне діагностичне значення





  • Суб’єктивне обстеження. Скарги хворого (mollestia aegroti) і їх деталізація. Скарги – це неприємні відчуття, що виникають при порушенні функції або структури функціональних систем. Скарги хворого необхідно деталізувати.

  • Розпитування за системами органів (status praesens subsectivus). З тих чи інших причин важливі для діагностики ознаки чи симптоми захворювання можуть бути незгаданими хворим. У хворого виявлять скарги, які б вказували на ураження системи дихання, органів серцевосудинної системи, травлення, сечовиділення, кістково-м’язової та нервової системи.

  • Історія виникнення захворювання (anamnesis morbi) У процесі розпитування хворого необхідно детально вияснити з якого часу він вважає себе хворим, як починалось захворювання (раптово, поступово); з чим пов’язує його виникнення; чи звертався за медичною допомогою, яке лікування проводилося і його ефективність.





  • Історія життя (anamnesis vitae). Починають розпитувати про життя самого хворого: де і в якій сім’ї народився пацієнт, вік батьків при народженні, як хворий ріс, чи не відставав від своїх ровесників у фізичному та інтелектуальному розвитку, у якому віці пішов до школи і як давалось навчання, заняття фізкультурою. Розпитують про побутові і житлові умови, чи проживає на радіаційно забрудненій території та участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, виясняють умови праці, вплив виробничих шкідливостей, уточнюють характер, режим харчування (регулярність, якісний і кількісний склад). Запитують про побутові інтоксикації (зловживання алкоголем, кавою, міцним чаєм, палінням).

  • Необхідно розпитати пацієнта про хвороби, які переніс на протязі життя, перенесені травми, оперативні втручання, захворювання тієї чи іншої системи, чи не хворів на жовтяницю, малярію, туберкульоз, виясняють наявність факторів ризику ВІЛ-інфекції. Для виявлення алергічних захворювань обов’язково уточнюють, чи не було в минулому у хворого, його родичів алергічних реакцій на харчові, лікарські засоби, фарби, лаки, засоби гігієни і санітарії.

  • Потрібно вияснити, чи не було подібних хвороб у близьких родичів(спадковий анамнез).





  • Об’єктивне обстеження. Загальний огляд хворого (inspectio). Спочатку проводять загальний огляд, а потім послідовно оглядають ділянки тіла. Послідовно оглядають усі частини тіла, що попереджує діагностичні помилки, які можуть виникнути, якщо оглядати лише окремі ділянки. Всі виявлені при огляді ознаки записують в історію хвороби і проводиться оцінка загального стану пацієнта, яка грунтується на комплексній оцінці його свідомості, рухової активності, положення в ліжку. Вирішальне значення має оцінка загрози для життя хворого виявленого захворювання. Розрізняють задовільний, середньої тяжкості, тяжкий і надмірно тяжкий стани:



  • загальний стан задовільний – скарги виражені мінімально, свідомість ясна, положення в ліжку активне, вираз обличчя звичайний;

  • - загальний стан середньої тяжкості – більш виражені скарги з приводу певного захворювання, хворий хоче більше знаходитися в ліжку, так як активні рухи посилюють загальну слабкість і больові відчуття, свідомість ясна, вираз обличчя страдницький;

  • - загальний стан тяжкий – скарги і симптоми хвороби різко виражені. Свідомість може бути затьмарена, відсутня, іноді ясна. Вираз обличчя страдницький. Активні рухи хворий здійснює з трудом і займає вимушене положення або пасивне;

  • - загальний стан вкрай тяжкий – характеризується виникненням загрозливих для життя хворого ускладнень (розлади мозкового кровообігу при гіпертонічній хворобі, пухлини, термінальні стани при захворювання серця, цирозі печінки).



  • Свідомість (corscientia) хворого може бути як ясною, так і порушеною. Ясною свідомість оцінюється якщо пацієнт адекватно відповідає на питання, орієнтується в своїй особі, в часі і місцевості. Розрізняють такі порушення свідомості: ступор, сопор, кома, делірій та сутінковий стан свідомості.

  • Мова хворого.

  • Хода.

  • Положення хворого в ліжку може бути активним, пасивним чи вимушеним.





  • Тілоскладення. У понятті “тіло-складення” (habitus) входять консти-туція, ріст і маса тіла хворого.

  • М.В. Чорноруцького розрізняють три конституційних типи: нормостенічний, астенічний і гіперстенічний





  • Ріст людини залежить від розмірів кісткового скелету. В нормі ріст чоловіків коливається від 165 до 180 см, жінок – від 155 до 170 см. Маса тіла. Встановлено, що між ростом, масою тіла і окружністю грудної клітки людини існує певне співвідношення, яке дозволяє краще оцінити пропорційність її тілобудови. Так, “належну” масу тіла людини приблизно можна розрахувати наступним чином: виміряти ріст людини і відняти 100. Наприклад, при рості 170 см маса тіла повинна складати 70 кг (170-100).

  • Шкіра і її похідні. Колір шкіри залежить від вмісту гемоглобіну, кровонаповнення її судин, товщини і кількості пігменту.

  • Вологість шкіри. Вологість шкіри визначається функцією потових залозПідвищена пітливість може виявлятись при туберкульозі, септичних станах, гнійних захворюваннях, при критичному зниженні високої температури, а також при Базедовій хворобі.

  • Вмістом рідини в тканинах, станом кровопостачання визначається еластичність шкіри (turgor).







  • Висипання на шкірі (eruptio). Вони, як правило, різноманітні за формою, величиною, кольором, розповсюдженістю.

  • Розеола (roseola)

  • Еритема (erythema)

  • Кропив’янка (urticaria).

  • Герпетичні висипання (herpes)





  • Пурпура – крововиливи в шкіру (haemorrhagiae) можуть бути різної величини: точкові (петехії), лінійні (екхімози), масивні (гематоми). При огляді шкіри на верхній половині тіла може виявлятися надмірне розширення капілярів і артеріол (toeleangiectasia) – судинні зірочки. Атрофія (atrophia)

  • Ерозія (erosia)

  • Тріщини (fissura)

  • Виразка (ulcus)









  • Волосся.

  • .



  • Нігті







  • Лімфатичні вузли. У здорової людини лімфатичні вузли не збільшені і не пальпуються. Краще стан лімфатичних вузлів можна оцінити методом пальпації. При цьому звертають увагу на їх величину, болючість, рухомість, консистенцію, злученість зі шкірою, флюктуацію, наявність рубців над ними.

  • Пальпацію лімфовузлів проводять послідовно: шийних, підщелепних, над- і підключичних.







  • Огляд рук і ніг.

  • Cуглоби і локомоторний апарат.

  • Голова. Певне діагностичне значення мають розміри, рухомість,

  • положення, похитування голови.

  • Обличчя. При доброму самопочутті у здорових

  • людей вираз обличчя спокійний, бадьорий, осмислений,

  • при захворюваннях – страждальний.

  • Очі. При огляді звертають увагу на ширину очних щілин,

  • стан повік, склер, кон’юнктиву, рогівки і зіниці.

  • Ніс. При огляді оцінюють розміри, форму,

  • забарвлення шкіри.

  • Вуха.

  • Рот.

  • Шия.

  • Грудна клітка.

  • Огляд живота.





  • Пальпація (palpatio). Цей метод, який грунтується на використанні дотикових відчуттів пальців чи кистей однієї або обох рук, доповнює дані огляду і дозволяє визначити болючість, місцеву температуру, вологість шкіри, рухомість та величину лімфатичних вузлів. Крім того, розрізняють балотуючу пальпацію, коли кінчиками пальців наносять декілька коротких поштовхів. Таким способом можна виявити наявність асциту, збільшені органи, пухлини, розміщені в підшкірній основі.

  • Пальпацією досліджують всі зовнішні структури, кістки, зчленування, м’язи, сухожилля і суглоби, поверхневі артерії і варикозно розширені вени, поверхневі нерви; цим способом виявляють наявність набряків і гематом.



  • Перкусія (percussio). Метод введений в практику віденським лікарем Ауенбруггером в 1861р. Грунтується метод на вистукуванні поверхні тіла з тим, щоб за характером отримуваного звуку оцінити фізичні властивості органів, що лежать під вистукуваною поверхнею.

  • Розрізняють перкусію безпосередню і опосередковану.

  • Найпопулярнішою і найефективнішою є опосередкована перкусія “палець по пальцю” (Серед методів безпосередньої перкусії найбільшої уваги заслуговують способи Ф.Г.Яновського (постукування по поверхні грудної клітки пучкою кінцевої фаланги середнього пальця правої руки) і В.П.Образцова (постукування по поверхні грудної клітки пучкою кінцевої фаланги вказівного пальця, ковзаючого з поверхні ІІІ пальця).

  • При опосередкованій перкусії постукування проводять по плесиметру (метал, скло, палець). Вистукувати можна молоточком або пальцем. Найчастіше використовують перкусію пальцем по пальцю.



  • Аускультація (auscultatio). Метод грунтується на вислуховуванні звукових явищ, зумовлених коливаннями в організмі тих чи інших його елементів. Опосередкована аускультація впроваджена Лаенеком у 1816 р., а описана ним у 1819 р. Розвиток аускультації пов’язаний з вдосконаленням стетоскопа (Піорі, Ф.Г. Яновський), впровадженням бінаурального стетоскопа (Н.Ф. Філатов), фонендоскопа і вивченням фізичних основ її.



Значення лабораторного та інструментального обстеження при обстеженні хворого

  • Доц. Паламар Т.О.



  • Методи лабораторного та інструментального дослідження ще називають додатковими, оскільки вони призначаються не всім хворим, а лише у разі необхідності і тільки після обстеження пацієнта з використанням основних клінічних методів



  • Інструментальні дослідження

  • Рентгенологічне обстеження. Метод, який найчастіше застосовується у клінічній практиці і базується на просвічуванні окремих частин тіла рентгенівськими променями за рентгенівським екраном (рентгеноскопія).

  • Для фіксації виявлених змін проводять рентгенографію - знімають зображення на плівку, що засвічується рентгенівськими променями.

  • Рентгенографія є найбільш розповсюдженим методом в клінічній практиці, який дає первинну обєктивну і задокументовану інформацію.









  • Томографія. Значним досягненням, що вдосконалює рентгенівське дослідження, є томографія або пошарова рентгенографія, що дозволяє отримати зображення окремих шарів досліджуваної ділянки, розташованих на певній глибині.



  • Комп’ютерна томографія. За її допомогою отримують зображення поперечних зрізів людського тіла на різних рівнях. Вона дає змогу чітко диференціювати структури тканин і середовищ за щільністю (кров, рідина, пухлина, межі тканин), завдяки чому можна визначити локалізацію і поширення патологічних процесів в органах і тканинах. Комп’ютерна томографія зробила доступною діагностику патологічних процесів у головному мозку, дослідження органів грудної клітки, в тому числі середостіння, органів черевної порожнини і розміщених заочеревинно. Ділянки організму, недоступні дослідженню іншими методами, дають інформацію про їхній стан.





  • Ендоскопічні методи дослідження (від грец. ender – усередині, skopio – оглядаю). Це методи інструментального дослідження слизової оболонки порожнистих органів за допомогою спеціальних оптичних приладів - ендоскопів. Нерідко ендоскопію поєднують із біопсією і морфологічними дослідженнями отриманого матеріалу

  • За допомогою ендоскопії можна дослідити бронхи, шлунок і дванадцятипалу кишку (гастродуоденоскопія), жовчні шляхи (холедохоскопія), кишки (колоноскопія) тощо. Найбільшого поширення набула ендоскопія в гастроентерології: її застосовують для огляду стравоходу (езофагоскопія), дванадцятипалої кишки (дуоденоскопія), прямої кишки (ректороманоскопія), товстого кишківника (колоноскопія).





  • Для діагностики і лікування захворювань органів дихання використовують ларингоскопію (огляд трахеї),

  • бронхоскопію (дослідження бронхів), торакоскопію (дослідження порожнини плеври).

  • Ендоскопічні методи впроваджені в урологічну

  • практику – цистоскопія, нефроскопія;

  • застосовують її і для дослідження суглобів –

  • артроскопія, судин - ангіоскопія,

  • порожнини серця - кардіоскопія.

  • Знайшла своє застосування ендоскопія

  • і в ургентній невідкладній діагностиці і

  • лікуванні: для виявлення причин внутрішньої

  • кровотечі, видалення каменів чи сторонніх тіл.

  • За допомогою ендоскопії здійснюють бужування,

  • зрошення та аплікації лікарськими засобами

  • оболонок порожнин, електрохірургічні та кріохірургічні

  • маніпуляції, лазеротерапію, ультразвукове опромінення.



  • Радіоізотопна діагностика - сукупність методів для вивчення патологічних змін органів і систем з використанням спеціальних радіоактивних ізотопів. Радіометрію (визначення концентрації радіоізотопів в органах і тканинах) застосовують для вивчення функціонального стану щитоподібної залози, визначаючи накопичення радіоактивного йоду.

  • Радіографію (реєстрація накопичення, розподілу та виведення з органу ізотопу) використовують для дослідження функції легень, печінки, нирок, для аналізу стану кровообігу і вентиляції легень.



  • Сканування і сцинтиграфія (від англ. scan – уважно оглядаю) - отримання топографічного зображення органів, які вибірково накопичують відповідний ізотоп. Розподіл радіоактивної речовини в тканинах органа і гамма-випромінювання реєструються з допомогою детектора гамматопографа або сканера. Детектор (лічильник випромінювання) переміщується над досліджуваним органом, що нагромадив радіонуклідний засіб. Електронний пристрій перетворює потік імпульсів у графічне зображення чорно-білого або кольорового штрихування чи друкованих цифр (комп’ютерне сканування). У разі дифузного ураження паренхіматозних органів на сканограмі спостерігається суцільне зменшення густини рисок. Вогнищеві патологічні процеси проявляються різної величини дефектами поглинання радіоактивного індикатора



  • Ультразвукове дослідження (УЗД) - є методом дослідження внутрішніх органів з використанням ультразвукових сигналів, відбитих від тканин організму, ультразвукова ехолокація, ехографія, санографія, ультразвукове сканування. Ультразвукове обстеження у більшості випадків не потребує спеціальної підготовки, відноситься до неінвазивних методів і набуває широкого застосування не тільки у клініці внутрішніх хвороб, але в акушерстві з гінекологією, хірургії). Цим методом досліджують серце, печінку, жовчний міхур, підшлункову залозу, селезінку, нирки, наднирники, щитоподібну залозу. Метод дозволяє виявляти рідину в плевральній і черевній порожнинах.





  • Ехокардіографія є високоінформативним методом діагностики захворювань серця. За її допомогою можна визначити об’єм шлуночків, рухомість, функцію стулок клапанів, їх структурні зміни, скоротливу здатність міокарда, стан міжшлуночкової перетинки, діаметр отворів, наявність випоту у порожнині перикарда тощо.

  • Допплерівська ультрасонографія дозволяє визначити різні параметри руху клапанів серця, його відділів та руху крові в судинах. Сонографія черевної порожнини та її органів має особливе значення для діагностики захворювань гепатобіліарної системи і нирок.



Ехо-кардіографія (В-режим) при мітральній недостатності



Ехо-кардіографія (М, В-режим) при аортальній недостатності



  • Термографія - метод визначення інтенсивності інфрачервоного випромінювання за допомогою тепловізора. Тканини різних органів мають неоднакові теплові (інфрачервоні) випромінювання. Тканина злоякісної пухлини характеризується інтенсивним інфрачервоним випромінюванням ("гарячі" осередки на теплокартограмі). Доброякісні утвори і кісти мають слабке інфрачервоне випромінювання ("холодні" осередки). Асиметрія на термограмі може виявлятися при порушенні кровопостачання окремих ділянок тіла.



  • Магнітно-резонансне зображення. Найновішим досягненням є впровадження у клінічну практику ядерної магнітної томографії (магнітно-резонансне зображення, радіомагнітний резонанс, ядерно-магнітний резонанс), що базується на реєстрації відбитих радіохвиль від намагнічених протонів атомного ядра хімічного елемента. Метод дозволяє досліджувати біохімічні процеси в органах і тканинах на молекулярному рівні. Метод дозволяє діагностувати не тільки вади серця, але і аневризми (в т.ч. розшаровуючі), аномалії розвитку, внутрішньосерцеві тромби.



  • Лабораторні методи обстеження.. Досліджують кров, ексудати, трансудати, випорожнення, секрети організму. Правильне трактування результатів лабораторних досліджень, проведених у динаміці, має не лише діагностичне і прогностичне значення, але є визначальним у виборі адекватного лікування.

  • Лабораторні дослідження проводять у таких напрямках: вивчення фізичних властивостей досліджуваного матеріалу; мікроскопічне дослідження; визначення у досліджуваному матеріалі тих чи інших речовин - найчастіше це хімічні, біохімічні, бактеріологічне та серологічне дослідження. Можливості лабораторної діагностики значно розширились з впровадженням у клінічну практику методів імунної діагностики.



  • Морфологічні методи дослідження. У випадках, коли за допомогою клінічних, лабораторно-інструментальних методів дослідження не вдається поставити чи уточнити діагноз захворювання, застосовують пункцію або біопсію.

  • Пункція (від лат. punctio – укол, прокол) – прокол порожнини тіла або тканин органа ін’єкційною голкою або троакаром з метою отримання клітинних елементів чи рідини для мікроскопічного дослідження. Нерідко проводять пункцію збільшених лімфатичних вузлів, селезінки, печінки, нирок, щитоподібної залози, пункцію груднини, а також серозних порожнин (плевральної, черевної, суглобової, перикардіальної), спинномозкового каналу тощо. В подальшому проводять вивчення клітинного складу (цитологічне дослідження) пунктату.





  • Біопсія (від грец. bios – життя та opsis – вид, розгляд) – метод прижиттєвого вирізування із органа шматочка тканини з наступним гістологічним чи електронно-мікроскопічним дослідженням





  • Отже, застосування лабораторно-інструментальних методів дозволяє не тільки глибше вивчити відомі захворювання, але і, що більш важливо, в деяких випадках забезпечує діагностику хвороби на стадії доклінічного її розвитку.



Схожі:

Методи клінічного обстеження хворого Доц. Паламар Т. О iconМетоди клінічного обстеження хворого Клінічне обстеження
Опитування проводять у такій послідовності: загальні відомості про хворого, скарги хворого та їх деталізація, історія розвитку захворювання,...
Методи клінічного обстеження хворого Доц. Паламар Т. О iconОсобливості клінічного обстеження ортопедичного хворого. Лабораторні методи обстеження ортопедичного хворого

Методи клінічного обстеження хворого Доц. Паламар Т. О iconМетоди клінічного обстеження видільної системи Методи клінічного обстеження видільної системи
Поліурію позаниркового походження спостерігають при вживанні великої кількості рідини цукровому діабеті, а також при сходженні серцевих...
Методи клінічного обстеження хворого Доц. Паламар Т. О iconВнутрішні хвороби
Загальний огляд хворого, правила та техніка його проведення. Основні фізикальні методи обстеження хворого: пальпація, перкусія, аускультація....
Методи клінічного обстеження хворого Доц. Паламар Т. О iconДоц. Паламар Т. О. Доц. Паламар Т. О
Вторинна (симптоматична) артеріальна гіпертензія це гіпертензія, що пов’язана із захворюваннями органів, які приймають участь в регуляції...
Методи клінічного обстеження хворого Доц. Паламар Т. О iconСтравохід Методи клінічного обстеження
Тема: Методика обстеження системи травлення. Основні клінічні синдроми порушень системи травлення
Методи клінічного обстеження хворого Доц. Паламар Т. О iconЗначення лабораторного та інструментального обстеження при обстеженні хворого
Методи лабораторного та інструментального дослідження ще називають додатковими, оскільки вони призначаються не всім хворим, а лише...
Методи клінічного обстеження хворого Доц. Паламар Т. О iconВнутрішні хвороби
Введення в клініку внутрішніх хвороб. Предмет та завдання курсу пропедевтики внутрішніх хвороб із загальним доглядом за хворими....
Методи клінічного обстеження хворого Доц. Паламар Т. О iconКлінічне обстеження
Суб’єктивний та об’єктивні методи обстеження пацієнтів. Медсестринський процес у клініці внутрішніх хвороб. Опитування пацієнта медичною...
Методи клінічного обстеження хворого Доц. Паламар Т. О iconПравила та принципи анамнестичного обстеження хворого
Усім відома аксіома: "Qui bene dignostit bene curant". Багатовікова історія медицини переконує в справедливості цього вислову. Дійсно,...

Додайте кнопку на своєму сайті:
dok.znaimo.com.ua


База даних захищена авторським правом ©dok.znaimo.com.ua 2013
звернутися до адміністрації
dok.znaimo.com.ua
Головна сторінка