План лекції: Визначення поняття карієсу


НазваПлан лекції: Визначення поняття карієсу
Дата конвертації05.04.2013
Розмір445 b.
ТипПрезентации


Класифікації карієсу. Клініка,, діагностика і диференційна діагностика карієсу зубів.Cучасні методи лікування карієсу

  • План лекції:

  • Визначення поняття карієсу.

  • Класифікація карієсу зубів.

  • Основні методи діагностики карієсу.

  • Додаткові методи діагностики карієсу.

  • Диференційна діагностика карієсу.

  • Сучасні методи лікування карієсу зубів.


  • Карієс зубів (caries dentis) - це патологічний процес, що проявляється після прорізування зубів, при якому відбувається вогнищева демінералізація та руйнування твердих тканин зуба з утворенням дефекту у вигляді порожнини. За ще одним визначенням карієс - це локальний складний патологічний процес, що виникає після прорізування зуба внаслідок дії комплексу несприятливих факторів зовнішнього і внутрішнього середо­вища та проявляється порушенням обмінних процесів у твердих тканинах зуба з наступною деструкцією, некрозом і утворенням дефекту у вигляді порожнини.



  • 1. Поширеність (розповсюдженість, захворюваність) карієсу – це індекс, що визначається процентом осіб, які мають каріозні, пломбовані та видалені зуби до загальної кількості обстежених в тому чи іншому регіоні або населеному пункті: місті, районі, області.

  • 2. Інтенсивність ураження зубів карієсом (індекс карієсу) за числом зубів, уражених карієсом та його ускладненнями (К), запломбо­ваних (П) і видалених (В). Із цією метою Комітет експертів ВООЗ із стоматології(1962) запропонував для дорослих використовувати індекс КПВ (карієс + пломба + видалені зуби), для дітей із тимчасовим прикусом - КП (карієс + пломба). Для дітей із змінним прикусом - КПВ + КП.

  • 3. Приріст інтенсивності - збільшення індекса КВП, визначається через певний термін (1, 3, 5, 10 років). Відмінність у значенні показників між першим і другим оглядом і складає приріст інтенсивності карієсу.



  • І. Анатомічна класифікація (ВООЗ, 9 перегляд). Залежно від того, яка тканина уражена, розрізняють:

  • карієс емалі;

  • карієс дентину;

  • карієс цементу,

  • призупинений карієс („приостановившийся");

  • одонтоклазія;

  • інший;

  • нез'ясований.



  • ІІ. За локалізацією вогнища ураження:

    • фісурний (оклюзійний);
    • пришийковий (цервікальний);
    • карієс контактних (апроксимальних) поверхонь;
    • циркулярий (кільцевий)


  • Ш. Клінічна, або топографічна класифікація (найбільш поширена):

  • 1. Початковий карієс – це ураження емалі, при якому її поверхневий шар залишається не ушкодженим. Буває у двох стадіях:

  • а) стадія білої плями – прогресуюча демінералізація;

  • б) стадія пігментної плями – призупинена демінералізація.

  • Поверхневий карієс - дефект у межах емалі.

  • 2. Середній карієс - дефект розповсюджується за межі емалево - дентинного з'єднання.

  • 3. Глибокий карієс – деструкція значної частини дентину з утворенням порожнини, дно якої відділене від порожнини зуба лише тонким шаром.



  • IV. За характером перебігу:

  • 1) гострий (швидкоплинний, аcutа);

  • 2) найгостріший (,,острейший”, аcutissimа);

  • 3) хронічний (повільноплинний);

  • 4) квітучий („цветущий”);

  • 5) рецидивуючий (вторинний) карієс.



  • V. За послідовністю виникнення:

  • первинний;

  • вторинний (або рецидивний)

  • VI. За ступенем активності (за Виноградовою Т. Ф.,1978): 1) компенсований карієс – індекс КПВ у віці 15 -18р. складає не більше 6; 2) субкомпенсований карієс - індекс КПВ у віці 15 -18 р. - не вище 7-9;

  • 3) декомпенсований карієс - індекс КПВ у віці 15 -18 р. - вище за 9.



  • VІІ. За інтенсивністю ураження:

  • поодинокий;

  • множинний;

  • системний-карієс, при якому спостерігається тотальне руйнування майже всіх зубів із локалізацією процесу біля шийки зуба.

  • При множинному і системному карієсі є підстави вважати цей пато­логічний стан каріозною хворобою.



  • VШ. За наявністю ускладнень:

  • простий, або неускладнений, карієс (через відсутність клінічно виз­начених змін у пульпі). Всі 4 стадії топографічної класифікації входять до цієї групи.

  • ускладнений карієс (так прийнято називати пульпіти та періодонтити, які є запальними захворюваннями, що виникають унаслідок прогресування каріозного процесу).



  • Початковий карієс - це рання стадія карієсу (видимого дефекту немає). При поляризаційній мікроскопії вогнище ураження має трикутну форму і основою спрямоване до зовнішньої поверхні емалі. Виділяють п'ять зон (Онищенко С. Н., 1968 і Зеновський В. П., 1970):

    • поверхневу;
    • підповерхневу;
    • центральну (тіло каріозного ураження);
    • проміжну;
    • внутрішню (зона блискучої емалі).


  • У всіх зонах у кристалах гідроксиапатиту відбуваються різні зміни, в першу чергу:

  • порушення орієнтації кристалів у структурі гідроксиапатиту;

  • зміни форми кристалів та їх розмірів;

  • послаблення міжкристалічних зв'язків;

  • поява нетипових для нормальної емалі кристалів;

  • зменшення мікротвердості емалі (мікротвердість зовнішнього шару змінюється менше, ніж підповерхневого);

  • збільшення міжпризмових просторів і заповнення їх аморфною речовиною.



  • Вогнище демінералізації при початковому карієсі має три головні особливості:

  • різке збільшення проникливості тканин зубів для високомолекулярних речовин, барвників, ізотопів;

  • гіперкальцинація поверхневого шару емалі зубів за рахунок мінералізуючої дії слини, дифузні процеси на поверхні емалі перебігають інтенсивніше;

  • збережена цілісність органічного матриксу емалі, що є обов'язковою умовою для ремінералізації.



  • Пізня стадія починається із поверхневого карієсу, який проявляється у вигляді ділянки деструкції емалі без порушення емалево-дентинного з'єднання. В емалі виникає конусоподібний дефект, із вершиною, що досягає дентину, в якому теж згодом починається процес демінералізації і початкового руйнування.

  • Виділяються такі зони в емалі і дентині:

  • зона повного руйнування (хаотично розташовані призми емалі, мікроорганізми та ін.);

  • зона часткової демінералізації (збільшення розмірів мікропросторів між емалевими призмами);

  • шар прозорого дентину (відбувається заломлення світла). Спостерігається звуження дентинних трубочок за рахунок посиленої мінералізації дентину солями кальцію і фосфору;

  • інтактний дентин.



  • Якщо каріозна порожнина заглиблюється до емалево – дентинної межі, виникає середній карієс. При світловій мікроскопії виділяють при цьому такі зони:

  • розпаду;

  • демінералізації;

  • прозорого (склерозованого) дентину;

  • видимо незміненого дентину;

  • замісного (вторинного) дентину і змін у пульпі (дегенеративні, зовні нагадують запальні зміни), особливо в нервових волокнах і в судинах пульпи.



  • Додатковими методами діагностики карієсу є; електроодонтометрія, вітальне забарвлення, метод висушування поверхні коронки, трансілюмінаційний і люмінесцентний методи, рентгендіагностичні методи.

  • Електроодонтрометрія – метод заснований на властивості живої пульпи збуджуватись під впливом подразнення електричним струмом. Л.Р.Рубін (1955) встановив, що на зубах наявні чутливі точки, з яких подразнення викликається при найменшій силі струму. У фронтальних зубах ці точки розміщені по середині ріжучого краю, у жувальних - на вершині горбика (краще орієнтуватись у премолярах на щічні, а у молярах - на щічно-медіальні горбики).

  • Наявність пломби не заважає дослідженню, але якщо вона прилягає до ясен, то електрозбудливість не досліджують, бо струм при цьому „тікає" в м'які тканини. Якщо збудливість перевіряють із пломби, яка має контакт із пломбою сусіднього зуба, то для попередження відтоку струму між ними вводять целулоїдну пластинку, змащену вазеліном.

  • Зуб із здоровою пульпою реагує на силу струму від 2 до 6 мкА. Зниження порогу чутливості до 7-60 мкА засвідчує ураження коронкової пульпи, до 60-100 мкА - кореневої, а більше 100 мкА - загибель пульпи і реакцію на електричний струм рецепторів періодонту.



  • Вітальне забарвлення базується на підвищеній проникливості (зокрема макромолекулярних сполук) твердих тканин зуба, уражених карієсом.

  • Для виявлення карієсу в стадії білої плями найбільшого розповсюдження отримало фарбування емалі та дентину 2% розчином метиленового синього або 0,1% водним розчином метиленового червоного і т. п. Через З хв. барвник змивають із поверхні зубів за допомогою ватних тампонів і полосканням, після чого оцінюється інтенсивність забарвлення вогнища ураження.



  • За допомогою барвників можна встановити також карієсрезистентність емалі здорових зубів, визначати ТЕР-тест - тест емалевої резистентності або кислотної резистентності емалі (Окушко В.Р., Косарєва Л.І., 1983). Для цього на висушену вестибулярну поверхню зуба наносять одну краплю 1Н розчину хлористоводневої кислоти діаметром 2 мм на 5 сек. Потім кислоту ретельно змивають дистильованою водою, зуб висушують і зафарбовують 1% розчином метиленового синього. Інтенсивність забарвлення протравленої ділянки емалі звіряють зі стан­дартною шкалою і отримують кількісну оцінку карієсрезистентності емалі зуба, а саме:

  • від 1 до 3 балів - протравлена ділянка блідо-блакитна, отже, резистентність емалі значна;

  • від 4 до 6 балів - блакитне забарвлення, яке засвідчує середній ступінь функціональної резистентності емалі;

  • від 7 до 9 балів - синє забарвлення, яке свідчить про значне зниження резистентності емалі та високий ступінь виникнення карієсу;

  • від 10 до 12 балів - темно-синій колір, що засвідчує дуже велике зниження функціональної резистентності емалі та максимальний ризик виникнення карієсу.



  • Метод висушування поверхні коронки зуба. Для діагностики поверхневого, а особливо початкового карієсу (стадія білої плями) Є.В. Боровський і П.А. Леус (1976) запропонували використовувати метод висушуван­ня досліджуваної поверхні коронки зуба.

  • Методика: за допомогою невеликих ватних тампонів, змочених 3% перекисом водню, спочатку промивають поверхню зуба, яку досліджують. Рот споліскують водою, ізолюють досліджуваний зуб від слини ватними тампонами, після чого його висушують теплим повітрям або за допомогою вати чи фільтрувального паперу. При висушуванні поверхні зуба більш чітко виявляється крейдяна пляма, яку не помітно під шаром слини, що вкриває зуб. Метод простий, і його легко можна застосовувати в умовах поліклініки.



  • Трансілюмінаційний метод ґрунтується на оцінці тінеутворень, які отримують при проходженні через об'єкт дослідження нешкідливого для організму холодного променя зеленого світла. Дослідження проводять у темній кімнаті за допомогою світловода із органічного скла, приєднаного до стоматологічного дзеркала. При карієсі визначається чітко відмежована від здорових тканин напівсфера коричневого кольору.



  • Люмінесцентна діагностика початкового карієсу, запропонована Р.Г.Синіциним і Л.І.Пилипенко (1968), базується на властивості тканин і клітинних елементів випромінювати світло певного кольору при дії УФ променів. Діагностика здійснюється в затемненій кімнаті, лампа, що випромінює УФ промені, розміщується на відстані 20 -30 см. Під впливом УФ променів виникає люмінесценція тканин зуба. У нормі емаль і дентин дають синьо-блакитне або ніжне світло-зелене свічення, при патології інтенсивність забарвлення посилюється за рахунок погашення люмінесценції.



Методи лікування карієсу поділяються на оперативно-відновні (інвазивні) і неоперативні (неінвазивні). За спрямованістю лікування карієсу буває: - етіогропне - спрямоване на фактори, які викликають дане захворювання; - патогенетичне-спрямоване на окремі ланки механізму його перебігу. Метою етіотропної терапії є усунення дії м'якого зубного нальоту з ураженої ділянки зуба, вилучення нежиттєздатних емалі та дентину, забезпечення ізоляції оголених дна і стінок каріозної порожнини. Патогенетична терапія спрямована на підвищення стійкості твердих тканин зуба і посилення їх репаративних здатностей. Вона складається із: 1) загальної - дія на системи організму, зміни в яких відбиваються на стані зубів; 2) місцевої - дія на тканини зуба, ремінералізація.





При гострому початковому карієсі (карієсі в стадії білої плями) можливе застосування місцевої патогенетичної терапії, тобто здійснюються заходи, спрямовані на ремінералізацію твердих тканин зуба. При цьому слід переконатися, що поверхневий дефект емалі відсутній. Якщо ще збережена білкова матриця, то можна сподіватись на успіх, бо вона здатна з’єднуватися з іонами кальцію і фосфату. Надалі на матриці утворюються кристали гідроксиапатиту і таким чином відновлюється уражений підповерхневий шар емалі.



Для ремінералізуючої терапії використовують різноманітні засоби, але в першу чергу препарати, до складу яких входять іони кальцію, фосфору, фтору. Найчастіше це: 10% розчин глюконату кальцію, 10% розчин хлориду кальцію, 2,5% розчин гліцерофосфату кальцію, 2% розчин фтористого натрію, фторвмісні лаки та гелі і т.п. Є.В.Боровський, ПА Лєус (1979) рекомендують одночасно використовували спочатку аплікації 10% розчину глюконату кальцію, а по­тім - 2% розчин фтористого натрію. В.К.Леонтьєв, В.Г.Сунцов (1979) рекомендують спочатку впродовж 10 хв. обробляти зуби 2% розчином фтористого натрію (аплікації на тампонах), а після висушування зубів однократно жорсткою щіткою впродовж 5 хв. двічі на день чистити зуби ремінералізуючим гелем (водний гель на полісахаридній основі зі співвідношенням іонів кальцію і фосфору від 1:3 до 1:4; концентрація солей кальцію в перерахунку на кальцій - від 0,4 до 0,6%, а солей фосфору в перерахунку на фосфор - від 1,2 до 2,4%, при рН середовища 6,5-7,5; полісахаридом може бути агар-агар та ін.).



Механізм дії: мінеральні компоненти дифундують із гелю в емаль зубів і частково в порожнину рота (в слину), створюючи навколо зуба середовище, схоже на здорову слину, але із більшим у 80-100 разів вмістом солей кальцію і фосфору. Для ремінералізуючої терапії з успіхом використовується також 3% розчин ремоденту (містить Са, Мg, К, Nа, СІ і 44,5% органічних речовин), запропонований Г.Н.Пахомовим разом із Є.В.Боровським (1974). Препарат виготовляється із кісток та зубів великої рогатої худоби. Ремодент застосовують від 2 до 8 разів на місяць упродовж 10 місяців у році у вигля­ді 3-5-хвилинних полоскань і 15-20-хвилинних аплікацій. При лікуванні білої плями та гіперестезії емалі використовують 8-28 аплікацій 2 рази у тиждень або до 40 полоскань 4 рази у тиждень. Термін зберігання порош­ку ремоденту - 3 роки, а в розчині - не більше доби. Його аналог - Белагель Са/Р (ф-ма ВладМиВа).



Ремодент можна застосовувати спільно із фторлаком. Для цього на зуби накладають 3% розчин ремоденту на 20 хв. (тампони змінюють 3-4 рази), потім зуби висушують, ізолюють від слини і наносять фторлак. Упродовж року такі аплікації застосовують 4 рази, а фторлак - 2 рази. Ю.М.Максимовський (1992) пропонує десятиденний курс аплікаційної ремінералізуючої терапії за такою схемою: 3% розчину ремоденту - 2 дні, кашки гліцерофосфату кальцію - 4 дні, - 1% розчину фториду натрію - 3 дні, - фтористого лаку -1 раз, у кінці курсу лікування.



Ремінералізуюча терапія ефективна, якщо включає призначення всередину фосфорно-кальцієвих, мікроелементних та вітамінних препаратів (курсами, упродовж року) у комплексі з аплікаціями фосфорно-кальцієвих препаратів на зуби (В.І. Куцевляк, 2002). Курс включає прийом гліцеро-фосфату кальцію упродовж місяця в дозах, що залежать від віку: 7-9 років - по 0,5 г на добу 30 днів; 10-13років-по 1,0 г на добу 30 днів; 14-16років-по 1,5гна добу 30 днів.



Починаючи із 10 років та старшим ці призначення доповнюють прийомом препаратів, що містять біологічно активні речовини (БАР), у тому числі активні антиоксиданти та мікроелементи, необхідні для мінералізації зубів, - „Кламін" по 1 таб. на день за 15 хв. до їди - 10 днів. Курс включає також призначення полівітамінних комплексів, таких як „Комплевіт" або „Квадевіт" із 7-9 років по 1 драже на день, із 10 років і старшим - по 2 драже на день упродовж місяця. Залежно від клініки таких курсів може бути 1-2-3, із рівними перервами між ними.



Місцево ремтерапія здійснюється дітьми і батьками вдома впродовж усього курсу лікування. Для цього призначають щоденні аплікації кальційіфосфатвмісних зубних паст „Жемчуг", „Бембі", „Чебурашка" „Арбат", „Ремодент". Процедура повинна тривати не менше 10-15хв. (оптимальні­ше - 20-30 хв.), за цей час кальцій і фосфат проникають у тканини зуба із пасти в кількості 0,8 - 0,9 %. Після цього 45 - 60 хв. не рекомендується вживання їжі. Дітям, старшим за 10 років, призначають електрофорез 2,5% розчином гліцерофосфату кальцію (№ 10,по 15хв., через день). Після процедури для фіксування кальцію і фосфату в зубах їх доцільно обробити 1% розчином фтористого натрію упродовж 10-15 сек.



Що ж робити з початковим карієсом хронічного перебігу, тобто з пігментованою плямою? Клінічні та експериментальні дослідження показали, що ремінералізуюча терапія при таких змінах малоефективна. Як правило, такі ураження мають тривалий перебіг і через декілька років можуть перетворюватись у каріозні порожнини з порушенням емалево-дентинного з'єднання. Тому при незначних вогнищах пігментації емалі зуба потрібне динамічне спостереження. При наявності обширної ділянки пігментації можна препарувати тверді тканини зуба і пломбувати, не чекаючи утворення порожнини (особливо це актуально тоді, коли зуб буде покриватись штуч­ною коронкою). У випадках, коли в динаміці спостерігається поступове збільшення плями, варто зішліфувати пігментовану ділянку і провести місцеву ремінералізуючу терапію.



Ремінералізуюча терапія може сприяти підвищенню мінералізації дна і стінок каріозної порожнини перед її пломбуванням. Із цією метою використовують тимчасовий пломбувальний матеріал - водний дентин, замішаний на 5% розчині фториду натрію. Можна використати закордонний аналог - „Флюосіт", який містить 11% монофторфосфат натрію.



Всі інші форми карієсу: поверхневий, середній і глибокий - потребують оперативно-відновного лікування, яке складається з інструментальної обробки емалі та дентину, тобто препарування і пломбу­вання каріозної порожнини пломбою чи відновлення дефекту вкладкою. Після препарування каріозну порожнину необхідно антисептично обробити і висушити. Для цього найчастіше застосовують 3% розчин перекису водню і 70% спирт, а також: йодинол, препарати нітрофуранового ряду (фурацилін 1:5000; 0,15% розчин фуродоніну; 0,1% розчин фурагіну), 0,02-0,05% розчин хлоргекседину біглюконату, 0,1% розчин діоксидину, 0,5% розчин етонію, 0,1 -0,2% розчин декаміну. Вказані препарати можна поєднувати із 20% розчином димексиду.





Карієс на оклюзійній поверхні. Препарування каріозної порожнини турбінним бором.



Форма порожнини після препарування. Дно порожнини препарують твердосплавним бором на низьких обертах.



На дно каріозної порожнини накладена ізолююча прокладка. Пломбування карізної порожнини матеріалом світлового затвердіння.



Закінчення реставрації до герметизації фісур. Нанесення сілану.



Карієс на апроксимальній поверхні. Розкриття каріозної порожнини турбінним бором.



Сформована каріозна порожнина після некротомії. Накладання ізолюючої прокладки.



Целулоїдна матриця зафіксована дерев’яним клином. Тотальне протравлювання каріозної порожнини після препарування.



Накладання композитного матеріалу світлового затвердіння після проведеного бондінгу. Світлова полімеризація.



Полірування реставрації



Накладання сілану з метою профілактики карієсу (герметизація фісур). Готова реставрація.



Карієс на апроксимальній поверхні виявлений рентгенологічно.



Розкриття і препарування каріозних порожнин. Тотальне протравлювання.



Матриця в матрицетримачі. Фіксація матриці.



Накладання пломбувального матеріалу після проведеного бондінгу. Накладання сілану (герметизація фісур). Готова реставрація.



























Прилад для раннього розпізнавання карієсу DIAGNODENT pen 2190 Безпровідна







Схожі:

План лекції: Визначення поняття карієсу iconПлан лекції визначення поняття „серцевий цикл”

План лекції: Визначення поняття карієсу iconПлан лекції Визначення поняття гострої печінкової недостатності
Це стан, при якому виникає невідповідність між потре6ами організму та можливостями печінки у задоволенні цих потреб
План лекції: Визначення поняття карієсу iconПлан лекції медична статистика як наука (визначення поняття, основні розділи та їх зміст)
Екстенсивні показники показують питому вагу частини явища по відношенню до явища в цілому
План лекції: Визначення поняття карієсу iconАвтор: доц. В. Б. Доброродній План лекції Загальна герніологія (визначення поняття, елементи грижі)
Тема лекції: Черевні грижі: загальна герніологія, пахові, стегнові, пупкові, білої лінії живота, післяопераційні. Анатомо-фізіологічні...
План лекції: Визначення поняття карієсу iconЛекція гострі отруєння. Основні патологічні синдроми гнатів В. В. План лекції визначення поняття
Це патологічний стан, що виникає при надходженні хімічної речовини в організм та проявляється розладами функцій і структур його органів...
План лекції: Визначення поняття карієсу iconДоц. Руда м. М. План лекції вступ Синдром серцевої недостатності
Тема лекції: Хронічна серцева недостатність. Визначення. Класифікація. Клініка. Діаганостика. Лікування
План лекції: Визначення поняття карієсу iconПлан лекції Визначення поняття гострої ниркової недостатності
Протікає у вигляді олігурії (діурез менше 500 мл/добу) чи анурії (діурез менше 50 мл/добу)
План лекції: Визначення поняття карієсу iconДвнз тдму кафедра терапевтичної стоматології
Карта епідеміологічного обстеження пацієнтів, яка запропонована вооз. Етіологія та патогенез карієсу. Сучасні уявлення про причини...
План лекції: Визначення поняття карієсу iconПлан лекції: План лекції
Суспільно-політичне та економічне становище України на початку XX ст. Україна в Першій Світовій війні
План лекції: Визначення поняття карієсу iconПлан лекції. План лекції
Культура в 30-х роках 28 грудня 1920 р між рсфрр та усрр був укладений договір про військовий та господарський союз

Додайте кнопку на своєму сайті:
dok.znaimo.com.ua


База даних захищена авторським правом ©dok.znaimo.com.ua 2013
звернутися до адміністрації
dok.znaimo.com.ua
Головна сторінка