Фармакотерапія в анестезіології та ревматології


НазваФармакотерапія в анестезіології та ревматології
Дата конвертації31.03.2013
Розмір445 b.
ТипПрезентации


Фармакотерапія в анестезіології та ревматології


Анестезіологія – це наука, яка вивчає способи захисту організму від операційної травми. Вона розробляє нові і вдосконалює відомі способи підготовки хворих до операцій, їх анестезіологічне забезпечення з найбільшою адекватністю та найменшою шкодою для хворого.

  • Анестезіологія – це наука, яка вивчає способи захисту організму від операційної травми. Вона розробляє нові і вдосконалює відомі способи підготовки хворих до операцій, їх анестезіологічне забезпечення з найбільшою адекватністю та найменшою шкодою для хворого.

  • Анестезіологічне забезпечення — це комплекс методів, що застосовують хворим під час операцій та болючих маніпуляцій з метою захисту їх життя та здоров'я.



Анестезіологічне забезпечення включає наступні компоненти:

  • Анестезіологічне забезпечення включає наступні компоненти:

  • Медикаментозний сон.

  • Знеболювання.

  • Нейровегетативний захист.

  • Міорелаксація.

  • Забезпечення адекватної функції зовнішнього дихання.

  • Підтримання оптимального кровообігу в організмі.

  • Нормалізація метаболічних процесів, що відбуваються в тканинах.



Наркоз (від narkosis - ціпеніти) - процес тимчасового зворотного гальмування центральної нервової системи, що викликається фармакологічними середниками.

  • Наркоз (від narkosis - ціпеніти) - процес тимчасового зворотного гальмування центральної нервової системи, що викликається фармакологічними середниками.



Аналгезія (від гр. analgesic - знеболювання) — виключення больової чутливості.

  • Аналгезія (від гр. analgesic - знеболювання) — виключення больової чутливості.

  • Анестезія (від гр. anaestesio - знечулення) - комплекс методів, які застосовують з метою виключення всіх видів чутливості.

  • Анестетики - фармакологічні середники, що виключають чутливість.

  • Анестетики бувають загальної (середники для наркозу) та місцевої дії.



Залежно від способу введення анестетиків наркоз поділяють на інгаляційний та неінгаляційний.

  • Залежно від способу введення анестетиків наркоз поділяють на інгаляційний та неінгаляційний.



При інгаляційному наркозі газ чи пари анестетиків надходять в організм хворого при вдиханні через маску наркозного апарата, інтубаційну трубку або трахеотомічну канюлю. Для цього наркозу характерна простота методу, легкодоступність та високий ступінь керованості. Найчастіше застосовують такі середники: диазоту оксид, диетиловий ефір (ефір для наркозу), фторотан, енфлюран, ізофлюран

  • При інгаляційному наркозі газ чи пари анестетиків надходять в організм хворого при вдиханні через маску наркозного апарата, інтубаційну трубку або трахеотомічну канюлю. Для цього наркозу характерна простота методу, легкодоступність та високий ступінь керованості. Найчастіше застосовують такі середники: диазоту оксид, диетиловий ефір (ефір для наркозу), фторотан, енфлюран, ізофлюран



Неінгаляційний наркоз, залежно від шляхів введення анестетиків, поділяють на:

  • Неінгаляційний наркоз, залежно від шляхів введення анестетиків, поділяють на:

  • а) внутрішньовенний;

  • б) внутрішньом'язовий;

  • в) пероральний;

  • г) внутрішньокишковий.



Характерною особливістю неінгаляційного наркозу є погана керованість: повна залежність його перебігу від тривалості біологічної трансформації (знешкодження та виведення) анестетика в організмі. До неінгаляційних анестетиків відносять барбітурати (гексенал, тіопентал натрію), оксибутират натрію, віадрил, кетамін, пропанідид, альтезин, пропофол. Крім того, неінгаляційним шляхом можна проводити комбіновані способи загальної анестезії: нейролептаналгезію, атаралгезію, центральну аналгезію та ін.

  • Характерною особливістю неінгаляційного наркозу є погана керованість: повна залежність його перебігу від тривалості біологічної трансформації (знешкодження та виведення) анестетика в організмі. До неінгаляційних анестетиків відносять барбітурати (гексенал, тіопентал натрію), оксибутират натрію, віадрил, кетамін, пропанідид, альтезин, пропофол. Крім того, неінгаляційним шляхом можна проводити комбіновані способи загальної анестезії: нейролептаналгезію, атаралгезію, центральну аналгезію та ін.



На відміну від загальної анестезії (наркозу), при застосуванні місцевої анестезії свідомість у хворих не виключається.

  • На відміну від загальної анестезії (наркозу), при застосуванні місцевої анестезії свідомість у хворих не виключається.

  • Залежно від місця введення анестетика (тримекаїну, новокаїну, лідокаїну, ксилокаїну тощо) місцева анестезія поділяється на:

  • а) поверхневу (термінальну);

  • б) інфільтративну;

  • в) провідникову: стовбурову, плексусну, епідуральну, спінальну.



Інгаляційний наркоз настає при введенні анестетиків в організм через дихальні шляхи. Його можна проводити по відкритому, напіввідкритому, напівзакритому та закритому контурах.

  • Інгаляційний наркоз настає при введенні анестетиків в організм через дихальні шляхи. Його можна проводити по відкритому, напіввідкритому, напівзакритому та закритому контурах.



При відкритому контурі хворі вдихають повітря, напіввідкритому - кисень чи киснево-повітряну суміш; видих здійснюється в атмосферу.

  • При відкритому контурі хворі вдихають повітря, напіввідкритому - кисень чи киснево-повітряну суміш; видих здійснюється в атмосферу.

  • При закритому та напівзакритому контурах хворі вдихають кисень тільки з ємностей (газових балонів); видих повністю (при закритому) або частково (при напівзакритому) контурах здійснюється в адсорбер, заповнений хімічним поглиначем вуглекислоти. Тут відбувається очищення дихальної суміші від вуглекислого газу, внаслідок чого вона знову стає придатною для дихання.



ТЕРМІНАЛЬНІ СТАНИ

  • Життя - безперервний процес обміну, перетворення речовин та енергії. Різноманітні патологічні чинники можуть порушити цей процес, що супроводжується розладами діяльності органів та систем організму (розвивається хвороба). Якщо в цих випадках компенсаторні реакції організму виснажуються або не встигають зреагувати, виникає загроза його життєдіяльності (термінальний стан).



З допомогою інтенсивної терапії та застосування реанімаційних заходів у багатьох випадках можна попередити та ліквідувати енергетичний та структурний дефіцит, що розвивається в організмі при термінальних станах, врятувати його від загибелі.

  • З допомогою інтенсивної терапії та застосування реанімаційних заходів у багатьох випадках можна попередити та ліквідувати енергетичний та структурний дефіцит, що розвивається в організмі при термінальних станах, врятувати його від загибелі.



Інтенсивна терапія — комплекс методів тимчасового штучного заміщення життєво важливих функцій організму, спрямованих на попередження виснаження адаптаційних механізмів та виникнення термінального стану.

  • Інтенсивна терапія — комплекс методів тимчасового штучного заміщення життєво важливих функцій організму, спрямованих на попередження виснаження адаптаційних механізмів та виникнення термінального стану.

  • Реаніматологія - наука про оживлення організму; профілактику та лікування термінальних станів (за В.А. Неговським).



Для існування життя людини необхідно, щоб в організм безперервно надходив і споживався клітинами кисень та виділявся з нього вуглекислий газ.

  • Для існування життя людини необхідно, щоб в організм безперервно надходив і споживався клітинами кисень та виділявся з нього вуглекислий газ.

  • Ці процеси забезпечує злагоджене функціонування органів дихання і кровообігу під контролем центральної нервової системи. Тому їх ураження призводить до смерті ("ворота смерті" - за визначенням древніх - легені, серце і мозок).



Зупинка життєдіяльності (смерть) може виникнути раптово (при нещасних випадках) чи передбачувано, як закономірний наслідок старості або невиліковної хвороби.

  • Зупинка життєдіяльності (смерть) може виникнути раптово (при нещасних випадках) чи передбачувано, як закономірний наслідок старості або невиліковної хвороби.



При тривалому процесі вмирання відмічають наступні етапи.

  • Передагонія. Фізіологічні механізми життєдіяльності організму знаходяться в стані глибокого виснаження: центральна нервова система пригнічена, можливий коматозний стан; діяльність серця ослаблена, пульс ниткоподібний, систолічний артеріальний тиск знижений понад критичну межу (70 мм рт.ст.); зовнішнє дихання ослаблене, неефективне: дихальний об'єм та його частота - неадекватні; функції паренхіматозних органів порушені. Передагонія може тривати декілька хвилин, годин, а то й днів. За цей час стан хворого ще більш погіршується й закінчується термінальною паузою. Хворий втрачає притомність, артеріальний тиск та пульс не визначаються; зупиняється дихання, рефлекси відсутні. Термінальна пауза триває до хвилини. Наступний етап вмирання - агонія (боротьба).



Внаслідок виснаження центрів життєдіяльності вищого порядку (ЦНС), виходять з-під контролю (активізуються) бульбарні центри та ретикулярна формація. У хворого відновлюється м'язовий тонус та рефлекси, з'являється зовнішнє дихання (безладне, з участю допоміжної мускулатури). Над магістральними артеріями пальпується пульс, може відновлюватись тонус судин - систолічний артеріальний тиск зростає до 50 - 70 мм рт.ст. Однак в цей час метаболічні порушення у клітинах організму стають незворотними. Швидко згоряють останні запаси енергії, акумульовані в макроергічних зв'язках, і через 20 - 40 секунд настає клінічна смерть.

  • Внаслідок виснаження центрів життєдіяльності вищого порядку (ЦНС), виходять з-під контролю (активізуються) бульбарні центри та ретикулярна формація. У хворого відновлюється м'язовий тонус та рефлекси, з'являється зовнішнє дихання (безладне, з участю допоміжної мускулатури). Над магістральними артеріями пальпується пульс, може відновлюватись тонус судин - систолічний артеріальний тиск зростає до 50 - 70 мм рт.ст. Однак в цей час метаболічні порушення у клітинах організму стають незворотними. Швидко згоряють останні запаси енергії, акумульовані в макроергічних зв'язках, і через 20 - 40 секунд настає клінічна смерть.



При ряді патологічних ситуацій (утоплення, ураження електричним струмом та блискавкою, наїзд автомобілем, странгуляційна асфіксія, інфаркт міокарда тощо) клінічна смерть може спіткати потерпілого несподівано, без попередніх проявів умирання.

  • При ряді патологічних ситуацій (утоплення, ураження електричним струмом та блискавкою, наїзд автомобілем, странгуляційна асфіксія, інфаркт міокарда тощо) клінічна смерть може спіткати потерпілого несподівано, без попередніх проявів умирання.



Основні ознаки клінічної смерті:

  • • відсутність пульсації над магістральними артеріями (сонною та стегновою);

  • • стійке розширення зіниць з відсутністю фотореакції;

  • • відсутність самостійного дихання.



Допоміжні ознаки:

  • • зміна забарвлення шкіри (мертвотно-сіра чи синюшна);

  • • відсутність притомності;

  • • відсутність рефлексів та втрата м'язового тонусу.



Важливим фактором, що впливає на ефективність реанімації при клінічній смерті є температура навколишнього середовища та тривалість вмирання. При раптовій зупинці серця клінічна смерть в умовах нормотермії триває до 5 хвилин, при мінусових температурах - до 10 і більше хвилин. Тривалий період вмирання значно погіршує ефективність реанімації, скорочуючи період клінічної смерті.

  • Важливим фактором, що впливає на ефективність реанімації при клінічній смерті є температура навколишнього середовища та тривалість вмирання. При раптовій зупинці серця клінічна смерть в умовах нормотермії триває до 5 хвилин, при мінусових температурах - до 10 і більше хвилин. Тривалий період вмирання значно погіршує ефективність реанімації, скорочуючи період клінічної смерті.



Біологічна смерть виникає тоді, коли внаслідок незворотних змін в організмі, та насамперед в ЦНС, повернення до життя неможливе.

  • Біологічна смерть виникає тоді, коли внаслідок незворотних змін в організмі, та насамперед в ЦНС, повернення до життя неможливе.



Комплекс невідкладних заходів, що здійснюють хворим в стані клінічної смерті, направлених на відновлення життєдіяльності організму і попередження незворотних порушень його органів та систем, називається реанімацією.

  • Комплекс невідкладних заходів, що здійснюють хворим в стані клінічної смерті, направлених на відновлення життєдіяльності організму і попередження незворотних порушень його органів та систем, називається реанімацією.

  • Людина, яка здійснює оживлення потерпілого, зветься реаніматором.



Повернути хворого до повноцінного життя зі стану клінічної смерті можливо лише при кваліфікованому та послідовному проведенні комплексу реанімаційних заходів.

  • Повернути хворого до повноцінного життя зі стану клінічної смерті можливо лише при кваліфікованому та послідовному проведенні комплексу реанімаційних заходів.



Перша стадія реанімації — надання першої медичної допомоги (елементарна підтримка життєдіяльності). ЇЇ проводить реаніматор (не обов'язково медичний працівник, а кожна підготовлена людина, яка має елементарні навички оживлення). Після констатації клінічної смерті (на що слід затрачати не більше 7-8 секунд!) негайно проводять підготовчі заходи: потерпілого вкладають горілиць, бажано з опущеною верхньою частиною тулуба, на тверду основу. Не задіяний у реанімації рятівник підіймає ноги потерпілого на 50 - 60 см доверху для відтоку від них крові та збільшенння кровонаповнення порожнин серця.

  • Перша стадія реанімації — надання першої медичної допомоги (елементарна підтримка життєдіяльності). ЇЇ проводить реаніматор (не обов'язково медичний працівник, а кожна підготовлена людина, яка має елементарні навички оживлення). Після констатації клінічної смерті (на що слід затрачати не більше 7-8 секунд!) негайно проводять підготовчі заходи: потерпілого вкладають горілиць, бажано з опущеною верхньою частиною тулуба, на тверду основу. Не задіяний у реанімації рятівник підіймає ноги потерпілого на 50 - 60 см доверху для відтоку від них крові та збільшенння кровонаповнення порожнин серця.



Перший етап реанімації - забезпечення прохідності дихальних шляхів. Реаніматор здійснює «потрійний прийом» (за П.Сафаром):

  • Перший етап реанімації - забезпечення прохідності дихальних шляхів. Реаніматор здійснює «потрійний прийом» (за П.Сафаром):

  • а) відкриває рот потерпілому та пальцем, огорнутим хустинкою (марлевою салфеткою на затискачі) звільняє його від наявних сторонніх тіл і рідин

  • б) відхиляє голову потерпілого максимально назад, підклавши під шию імпровізований валик (напр., власне передпліччя). При цьому в більшості потерпілих верхні дихальні шляхи вивільняються від язика та його кореня, стаючи прохідними

  • в) виводить нижню щелепу вперед. Прохідність верхніх дихальних шляхів відновлюється.







Другий етап_реанімації - проведення штучної вентиляції легень "рот до рота". Накривши потерпілому рот бинтом (носовою хустинкою), реаніматор щільно охоплює губами його рот та здійснює видих

  • Другий етап_реанімації - проведення штучної вентиляції легень "рот до рота". Накривши потерпілому рот бинтом (носовою хустинкою), реаніматор щільно охоплює губами його рот та здійснює видих





Третій етап реанімації – закритий масаж серця

  • При проведенні реанімації однією людиною після 2 видихів в рот (легені) потерпілому, виконує 15 компресій на грудину. При виконанні реанімаційних заходів двома реаніматорами співвідношення вентиляція-масаж становить 1:5. Після появи пульсації на сонній артерії масаж серця призупиняють, продовжуючи штучну вентиляцію легень.





Друга стадія серцево-легенево-мозкової реанімації – надання спеціалізованої медичної допомоги (подальша підтримка життєдіяльності)

  • Друга стадія серцево-легенево-мозкової реанімації – надання спеціалізованої медичної допомоги (подальша підтримка життєдіяльності)





1 етап - медикаментозна терапія (адреналіну гідрохлорид 1мл – 0,1% р-ну, атропіну сульфат 3мл – 0,1% р-ну)

  • 1 етап - медикаментозна терапія (адреналіну гідрохлорид 1мл – 0,1% р-ну, атропіну сульфат 3мл – 0,1% р-ну)

  • 2 етап - оцінка виду зупинки кровообігу

  • -асистолія

  • -фібриляція

  • -”неефективне” серце

  • 3 етап – електрична дефібриляція серця



Третя стадія серцево-легенево-мозкової реанімації.

  • Третя стадія серцево-легенево-мозкової реанімації.

  • Лікування хворого в після реанімаційному періоді.



Перший етап – оцінка стану хворого (ефективності проведення реанімаційних заходів)

  • Перший етап – оцінка стану хворого (ефективності проведення реанімаційних заходів)

  • Другий етап - відновлення свідомості. Зусилля реаніматорів повинні бути спрямовані на захист головного мозку від гіпоксії та попередження незворотних порушень клітин центральної нервової системи.



З цією метою потрібно:

  • З цією метою потрібно:

  • • адекватно оксигенувати організм проведенням тривалої (12-24 год., іноді довше) штучної вентиляції легень в режимі помірної гіпервентиляції (130-140% від хвилинного об'­єму дихання, притаманного даному пацієнту);

  • відновити перфузію мозку шляхом забезпечення гемодилюції ("розведення крові"), переливаючи кристалоїди під контро­лем гематокриту, досягаючи показника 0,3-0,35 г /л; помірної гіпертензії (підвищення артеріального тиску на 20-30 % по­над норму); покращення реологічних властивостей крові, мік-роциркуляції та гепаринізації. Застосовують реополіглюкін, кристалоїди, курантіл (0,5 % - 2,0 в/в), компламін (15 % -2,0 в/в) гепарин (по 5 тис. од. кожні 4 години), перфторан (по 3-5 мл/кг маси тіла внутрішньовенно.



-знизити інтенсивність метаболічних процесів у ЦНС шляхом проведення краніоцеребральної гіпотермії, застосування барбітуратів (тіопенталу натрію - 1% р-ну по 3-5мг/кг ), атарактиків (р-ну діазепаму по 0,2 мг/кг), нейролептиків (р-ну дроперидолу - 0,25% по 2-3 мл кожних 4 години), застосувати антигіпоксанти: оксибутират натрію (по 20-40 мг/кг кожних 4 год.), цитохром С (по 0,5 мг/кг внутрішньовенно),

  • -знизити інтенсивність метаболічних процесів у ЦНС шляхом проведення краніоцеребральної гіпотермії, застосування барбітуратів (тіопенталу натрію - 1% р-ну по 3-5мг/кг ), атарактиків (р-ну діазепаму по 0,2 мг/кг), нейролептиків (р-ну дроперидолу - 0,25% по 2-3 мл кожних 4 години), застосувати антигіпоксанти: оксибутират натрію (по 20-40 мг/кг кожних 4 год.), цитохром С (по 0,5 мг/кг внутрішньовенно),

  • проводити протинабрякову терапію: манітол (по 1 г/кг), лазикс (по 10 мг в/в, тричі на добу), діакарб (по 250 мг, через зонд всередину, двічі), дексаметазон (8 мг в/м че­рез 4 години),

  • призначити хворим антиоксидантну терапію: а-токоферолу ацетат (500 мг внутрішньовенно), вітаміни групи В (по 2-3 мл внутрішньом'язово), аскорбінову кислоту (по 5 мл 5 % р-ну, тричі на добу),



застосувати антагоністи кальцію: верапаміл (ізоптин) по 2 мл тричі на добу, сульфат магнію (по 5-10 мл 25 % р-ну через 4 год. внутрішньовенне, під контролем артеріального тиску та діурезу),

  • застосувати антагоністи кальцію: верапаміл (ізоптин) по 2 мл тричі на добу, сульфат магнію (по 5-10 мл 25 % р-ну через 4 год. внутрішньовенне, під контролем артеріального тиску та діурезу),

  • проводити сеанси гіпербаричної оксигенації. ГБО призначають з 5-ї доби післяреанімаційного періоду (по 1 сеансу через день, до 10 сеансів на лікування),

  • вводити препарати, направлені на відновлення метаболічних процесів у нейронах: р-ни ноотропілу (пірацетаму), церебролізину і аміналону (гамалону) в терапевтичних дозах.



Третій етап - корекція розладів гомеостазу. Проводять комплексну інтенсивну терапію з метою попередження пошкоджень паренхіматозних органів та відновлення їх функцій.

  • Третій етап - корекція розладів гомеостазу. Проводять комплексну інтенсивну терапію з метою попередження пошкоджень паренхіматозних органів та відновлення їх функцій.



Корегують розлади кислотно-основного стану та водно-сольового балансу, проводять дезінтоксикаційну та антибактеріальну, кардіотропну та гепатопротекторну терапію, забезпечують парентеральне та ентеральне харчування, лікують можливі ускладнення (респіраторний дистрес-синдром, синдром "шокової нирки", стресове ураження слизової шлунково-кишкового тракту тощо), призначають симптоматичне, загальнозміцнювальне та фізіотерапевтичне лікування, здійснюють загальний догляд за хворими з попередженням пролежнів та інфекційних захворювань.

  • Корегують розлади кислотно-основного стану та водно-сольового балансу, проводять дезінтоксикаційну та антибактеріальну, кардіотропну та гепатопротекторну терапію, забезпечують парентеральне та ентеральне харчування, лікують можливі ускладнення (респіраторний дистрес-синдром, синдром "шокової нирки", стресове ураження слизової шлунково-кишкового тракту тощо), призначають симптоматичне, загальнозміцнювальне та фізіотерапевтичне лікування, здійснюють загальний догляд за хворими з попередженням пролежнів та інфекційних захворювань.



Сприятливий перебіг післяреанімаційної хвороби супроводжується відновленням притомності та інших функцій ЦНС.

  • Сприятливий перебіг післяреанімаційної хвороби супроводжується відновленням притомності та інших функцій ЦНС.

  • У випадку прижиттєвої загибелі мозку стан хворого визначається поняттям "соціальна смерть".



Ознаки прижиттєвої смерті мозку: відсутність притомності, спонтанного дихання, арефлексія, нестабільна гемодинаміка (артеріальний тиск підтримується лише стимулюючою терапією), прогресивне зниження температури тіла, відсутність електричної активності на електроенцефалограмі (пряма лінія, зареєстрована протягом ЗО хвилин, двічі на добу); відсутність змін на ЕЕГ після внутрішньовенного введення р-ну бемегріду, негативна холодова проба (відсутність ністагму при введенні в зовнішній слуховий прохід 5 мл фізіологічного р-ну, попередньо охолодженого); відсутність різниці за вмістом кисню у притікаючій (артеріальній) та відтікаючій від мозку (венозній) крові.

  • Ознаки прижиттєвої смерті мозку: відсутність притомності, спонтанного дихання, арефлексія, нестабільна гемодинаміка (артеріальний тиск підтримується лише стимулюючою терапією), прогресивне зниження температури тіла, відсутність електричної активності на електроенцефалограмі (пряма лінія, зареєстрована протягом ЗО хвилин, двічі на добу); відсутність змін на ЕЕГ після внутрішньовенного введення р-ну бемегріду, негативна холодова проба (відсутність ністагму при введенні в зовнішній слуховий прохід 5 мл фізіологічного р-ну, попередньо охолодженого); відсутність різниці за вмістом кисню у притікаючій (артеріальній) та відтікаючій від мозку (венозній) крові.



ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ РЕАНІМАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ ПРИ ДЕЯКИХ ПРИЧИНАХ ПЕРЕДЧАСНОЇ СМЕРТІ

  • При різних причинах передчасної смерті найважливішими факторами танатогенезу (Танатос - бог смерті у древніх греків) є гіпоксія, гіперкапнія, порушення електролітного балансу та патологічні рефлекси. В 90 % випадків серце зупиняється у діастолі, в 10 % - у систолі. "Вхідними воротами" смерті є серце, дихальні шляхи та мозок.



Клінічна смерть у стаціонарі

  • Клінічна смерть у стаціонарі

  • Найчастіші причини первинної' зупинки серця:

  • а) гостра серцева недостатність (ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда, порушення серцевого ритму, раптова коронарна смерть);

  • б) гостра обструкція магістральних судин (тромбоемболія легеневої артерії);

  • в) гострий значний дефіцит об'єму циркулюючої крові (синдром масивних крововтрат, виражена гіпогідратація);

  • г) раптове падіння тонусу судин (гостра недостатність надниркових залоз, анафілактичний шок, токсикогенний колапс при гострих отруєннях, ортостатичний медикаментозний колапс).



Найчастіші причини смерті при первинній дихальній недостатності:

  • Найчастіші причини смерті при первинній дихальній недостатності:

  • а) обструкція дихальних шляхів (коренем язика, блювотними масами, сторонніми тілами);

  • б) пригнічення діяльності дихального центру (наркотичними аналгетиками, анестетиками);

  • в) порушення біомеханіки дихання (судомні стани, міастенічний синдром напружений пнемо- гемоторакс);



КАРДІОГЕННИЙ ШОК

  • КАРДІОГЕННИЙ ШОК

  • Це гостра серцева недостатність.

  • Розрізняють наступні форми кардіогенного шоку (за Є.І.Чазовим).

  • 1. Рефлекторний шок. Клінічними проявами його є біль із зниженням судинного тонусу та артеріального тиску. Цей шок відносно легко піддається лікуванню.

  • 2. Істинний шок (при ІМ).

  • 3. Аритмогенний шок. На перший план виступають порушен­ня ритму серця, що в свою чергу, погіршує коронарний кровотік та сприяє поширенню зони некрозу.

  • 4. Ареактивний шок - найтяжча форма перебігу кардіогенного шоку. Він проявляється вираженою гіпотензією, що не піддається консервативній терапії.



Невідкладні заходи

  • Невідкладні заходи

  • Розмістити хворого у ліжку в напівсидячому положенні.

  • Звільнити грудну клітку від стиснення її одягом (розстебнути комірець), забезпечити доступ свіжого повітря.

  • Пропальпувати пульс, виміряти артеріальний тиск, оцінити стан притомності.

  • При наявності шумного дихання, виділенні пінистого харкотиння - зменшити притік крові до серця, наклавши на нижні та верхні кінцівки венозні джгути.

  • Дати хворому під язик нітрогліцерин.



Спеціалізована медична допомога

  • Спеціалізована медична допомога

  • У складі лікарської бригади медична сестра забезпечує оксигенотерапію хворому. Кисень в об'ємі 5 - 7 л за хвилину необхідно пропускати крізь розчин етилового спирту чи антифомсилану (має піногасні властивості).



Медикаментозна корекція серцевого викиду визначається рівнем артеріального тиску:

  • Медикаментозна корекція серцевого викиду визначається рівнем артеріального тиску:

  • а) при AT систолічному < 70 мм рт ст застосовують р-ни норадреналіну 1-30 мкг/хв) чи дофаміну (5-20 мкг/кг за хв),

  • б) при AT систолічному 70-100 мм рт ст - р-н дофаміну (2,5-20 мкг/кг за хв)

  • в) при AT систолічному більше 100 мм рт ст – добута мін (2-20 мкг/кг за хв)

  • г) зростання понад 100 мм рт ст діастолічного АТ є показом до застосування периферичних вазодилятаторів



Порушення ритму серця лікують, застосовуючи анти аритмічні засоби. При брадикардії – р-ни атропіну сульфату, дофаміну, адреналіну, ізадрину. При фібриляції та мерехтінні передсердь застосовують серцеві глікозиди, в-адреноблокатори, антикоагулянти. При пароксизмальних суправентрикулярних тахікардіях - вагусні проби та аденозин. Шлуночкові тахікардії лікують повторним введенням лідокаїну (по 1-1,5 мг/кг через кожні 5-10 хв.) При відсутності ефекту використовують новокаїн амід(20-30мг /хв.), орнід (5-10мг/кг), кардіоверсію.

  • Порушення ритму серця лікують, застосовуючи анти аритмічні засоби. При брадикардії – р-ни атропіну сульфату, дофаміну, адреналіну, ізадрину. При фібриляції та мерехтінні передсердь застосовують серцеві глікозиди, в-адреноблокатори, антикоагулянти. При пароксизмальних суправентрикулярних тахікардіях - вагусні проби та аденозин. Шлуночкові тахікардії лікують повторним введенням лідокаїну (по 1-1,5 мг/кг через кожні 5-10 хв.) При відсутності ефекту використовують новокаїн амід(20-30мг /хв.), орнід (5-10мг/кг), кардіоверсію.





Схожі:

Фармакотерапія в анестезіології та ревматології iconФармакотерапія в анестезіології та ревматології
Анестезіологія це наука, яка вивчає способи захисту організму від операційної травми. Вона розробляє нові і вдосконалює відомі способи...
Фармакотерапія в анестезіології та ревматології iconІвано-франківський національний медичний університет кафедра анестезіології та інтенсивної терапії
Вано-франківський національний медичний університет кафедра анестезіології та інтенсивної терапії
Фармакотерапія в анестезіології та ревматології iconКлінічна фармація в ревматології Зав кафедри клінічної фармації
Всі препарати обережно вживати хворим на ба, виразкову хворобу, зі схильністю до кровотеч, з захворюваннями печінки І нирок
Фармакотерапія в анестезіології та ревматології iconДіяльність медичної сестри в анестезіології
При відчутті болю у постраждалого виникає відповідна реакція у вигляді захисних рухів скелетної мускулатури, голосових звуків, міміки...
Фармакотерапія в анестезіології та ревматології iconКорсунов В. А., к мед н., доцент Харків 2009
Хмапо кафедра дитячої анестезіології та інтенсивної терапії аргінін, оксид азоту ключові виконавці мікроциркуляторної драми при сепсисі...
Фармакотерапія в анестезіології та ревматології iconКлінічна фармація в ревматології Основні симптоми при ревматичних захворюваннях
Біль в суглобах, кістках, м’язах, ранкову скутість в рухах, м’язову слабість, припухлість суглобів, обмеження рухів, підвищення температури...
Фармакотерапія в анестезіології та ревматології iconФармакотерапія гострих отруєнь
За дією на організм отрути розділяють на надзвичайнотоксичні, високотоксичні, помірнотоксичні і малотоксичні
Фармакотерапія в анестезіології та ревматології iconФармакотерапія гострих отруєнь
За дією на організм отрути розділяють на надзвичайнотоксичні, високотоксичні, помірнотоксичні і малотоксичні
Фармакотерапія в анестезіології та ревматології iconЛекція: фармакотерапія в педіатрії і геронтології
Небажані ефекти від прийому ліків у дітей поділяють на побічні, токсичні і алергічні
Фармакотерапія в анестезіології та ревматології iconФармакотерапія ендокринних захворювань І порушень обміну речовин
Як правило, приступ подагри розвивається на тлі прийому алкоголю (особливо пива) чи переїдання (надлишок тваринних білків)

Додайте кнопку на своєму сайті:
dok.znaimo.com.ua


База даних захищена авторським правом ©dok.znaimo.com.ua 2013
звернутися до адміністрації
dok.znaimo.com.ua
Головна сторінка