Дисципліна: медсестринство в геронтології та геріатрії спеціальність: 110100 "Сестринська справа" (бакалаври) Викладач: канд мед наук доцент Бугай Б. Г


НазваДисципліна: медсестринство в геронтології та геріатрії спеціальність: 110100 "Сестринська справа" (бакалаври) Викладач: канд мед наук доцент Бугай Б. Г
Дата конвертації02.04.2013
Розмір445 b.
ТипПрезентации


Дисципліна: МЕДСЕСТРИНСТВО В ГЕРОНТОЛОГІЇ ТА ГЕРІАТРІЇ Спеціальність: 6.110100 "Сестринська справа" (бакалаври) Викладач: канд. мед. наук доцент Бугай Б.Г.

  • Тема: Особливості хвороб нирок і сечовивідних шляхів


Джерела інформації:

  • 1. Внутренние болезни // Под ред. А.С. Сметнева, В.Г. Кукса. – М.:Медицина,1982. – С. 423-425.

  • 2. Внутрішні хвороби. Левченко В.А., Середюк Н.М., Вакалюк І.П. та ін. – Львів: "Світ", 1995. - С. 276-292.

  • З. Паращук Г.П та співав. Внутрішні хвороби. - К.: Здоровья, 1994. - С. 212-215.

  • 4. Гериатрия // Под ред. Чеботарева. – М.:.Медицина, 1990. - С.182-225.

  • Список наочних приладь: таблиці клінічних проявів захворювань нирок, сечовидільних шляхів, схеми лікування.



Основні симптоми захворювання сечовидільної системи

  • Ниркові кольки — тупий або гострий біль у ділянці нирок вна­слідок розтягнення капсули при гострому запальному процесі у нирках, мисках або принирковій клітковині.

  • Дизуріяболісне або утруднене сечовипускання, яке спосте­рігається при захворюванні сечового міхура, уретри, мисок і сечо­водів.

  • Полакіурія— часті позиви до сечовипускання з виділенням щоразу незначної кількості сечі.

  • Поліурія — виділення великої кількості сечі.

  • Ніктурія виділення надмірної кількості сечі за нічні години при звичайному прийманні рідини, що переважає виділення сечі за день.

  • Олігурія — зменшення утворення кількості сечі внаслідок ура­ження клубочково-канальцевого апарату, яке може перейти в ану­рію.

  • Анурія стан, при якому нирка не виробляє сечі або коли сеча не потрапляє до сечового міхура.



Основні симптоми захворювання сечовидільної системи

  • Розрізняють секреторну і екскреторну анурію. Секреторна анурія — припинення секреції ниркою сечі — розвивається при тяжких нефритах, отруєннях, тромбозах ниркових судин. Ек­скреторна анурія виникає внаслідок обтурації сечоводів ка­менем, перетискання їх пухлиною, збільшеними лімфатичними вузлами.

  • Затримка сечі - неможливість самостійного виділення сечі зі сечового міхура внаслідок змін нервово-м'язового апарату або ме­ханічного закуп орення виходу з міхура і сечовипускного каналу.

  • Симптом Пастернацькоговідчуття різкого болю при посту­куванні по спині в ділянці нирок.

  • Застійна сеча характеризується значною концентрацією азоти­стих шлаків, високою питомою вагою, підвищеним вмістом білка.

  • Циліндрурія — наявність у сечі циліндрів, які утворюються в дистальних канальцях нирок і є зліпками білка. Зернисті циліндри складаються із детриту злущеного епітелію канальців; воскоподіб-ні циліндри товстіші, мають гомогенну структуру і чіткі контури.

  • Гематурія — виділення зі сечею еритроцитів.

  • Гемоглобінурія — виділення ниркою гемоглобіну без наявності в сечі формених елементів.



Хронічний ґломерулонефрит -

  • хронічне дифуз­не захворювання нирок, для якого характерна наявність імуноло­гічних і клініко-морфологічних змін, передусім у клубочках. Мор­фологічні особливості впливають на перебіг захворювання.

  • Етіологія. Хронічний ґломерулонефрит може бути наслідком не вилікуваного гострого ґломерулонефриту. Наприклад, якщо про­тягом року при гострому ґломерулонефриті зберігається сечовий синдром або набряки, артеріальна гіпертензія, то можна припу­стити перехід захворювання у хронічну форму. Хронічний ґломерулонефрит виникає як ускладнення при системних васкулітах, колагенозах, при деяких інфекційних захворюваннях. Відомий та­кож первинний хронічний ґломерулонефрит без початкового го­строго періоду.

  • Патогенез хронічного ґломерулонефриту виявляється імуноло­гічними розладами, характерними для гострого ґломерулонефриту.





Клінічна картина.

  • Розрізняють такі клінічні форми хронічного гломерулонефриту:

  • латентний — виявляється ізольованим сечовим синдромом, іноді з помірною артеріальною гіпертензією;

  • гематуричний — постійна гематурія;

  • гіпертонічний — артеріальна гіпертонія з незначними змі­нами в сечі (незначна протеїнурія, гематурія);

  • нефротичний — набряки, виражена протеїдурія (більше 3,5 г білка за добу), гіпопротеїдемія, гіперхолестеринемія, гіпертригліцсридемія;

  • змішаний — поєднання нефротичного синдрому й артері­альної гіпертензії;

  • підгострий — швидкопрогресуючий ґломерулонефрит,



Додаткові обстеження

  • У сечі виявляється протеїнурія, гематурія, циліндрурія, іноді помірна лейкоцитурія. В крові в період загострення може відзна­чатися помірний лейкоцитоз, прискорення ШОЕ, гіпер-ос2-глобу-лінемія.

  • Рівень креатиніну, сечовини, а також величина клубочкової фільтрації залежать від функціонального стану нирок..



Лікування

  • призначають залежно від клінічної форми захворю­вання, особливостей морфологічних змін у нирках, наявності ус­кладнень. При лікуванні слід дотримуватися певного режиму: уни­кати переохолоджень, фізичних перевантажень, психоемоційних стресів. Категорично заборонено працювати у нічний час. Щоріч­но, а при необхідності частіше, хворого госпіталізують для стаці­онарного лікування.

  • Дієта також залежить від форми захворювання. Наприклад, при латентній формі призначають загальний стіп із обмеженням солі до 10 г на добу. При нсфротичній і гіпертонічній формах кількість солі обмежують до 8—6 г на добу.

  • Медикаментозна терапія передбачає призначення: 1) патоге­нетичних засобів (кортикостероїди, цитостатики, амінохінолінові препарати), імуносорбції, плазмоферезу; 2) гіпотензивних препа­ратів (клофелін, допегіт, бета-адреноблокатори); 3) діурстиків (фу-росемід, гіпотіазид, урегіт); 4) антибіотиків (призначають при ін­фекційних ускладненнях); 5) препаратів, які впливають на проце­си гемокоагуляції та агрегації (гепарин, курантил, тиклід, індометацин).



Диспансеризація, профілактика, прогноз

  • Хворі хронічним ґломерулонефритом повинні перебувати на диспансерному обліку і один раз на місяць здавати на досліджен­ня сечу. Таким хворим рекомендоване санаторно-курортне ліку­вання в зоні сухого та жаркого клімату (Середня Азія, Південний берег Криму). Оскільки в цих умовах виникає розширення пери­феричних судин, поліпшується ниркова гемодинаміка.

  • Прогноз. Тривалість життя хворого хронічним ґломерулонефритом залежить від клінічної форми хвороби і функціонального стану нирок. Більш сприятливий прогноз при латентній формі, менш сприятливий —, при гіпертонічній і гематуричній формах і не­сприятливий — при нефротичній і, особливо, змішаній формах.

  • Профілактика хронічного ґломерулонефриту — загартування, здоровий спосіб життя, боротьба зі шкідливими звичками, сво­єчасне лікування вогнищ хронічної інфекції.



Нефролітіаз,

  • або сечокам'яна хвороба, — захворювання нирок і сечовивідних шляхів, при якому утворюються ниркові камені (конкременти).

  • Етіологія. Захворювання пов'язане з порушенням сольового і мінерального обміну, з інфекційними процесами, станом нервової системи. Важливе значення має спадково-конституційна схиль­ність, а також особливості харчування. Наприклад, утворення каменів спричиняють питна вода з підвищеним вмістом калійових солей і мікроелементів (стронцію, свинцю, кремнію), одноманітна надмірна їжа, авітаміноз А, травми поперекової ділянки. Камені можуть утворюватися під час вагітності, при захворюваннях шлун­ково-кишкового тракту, нейроендокринних розладах.



Нефролітіаз,

  • Залежно від складу камені поділяються на оксалатні, фосфат­ні, уратні. Оксалатні камені тверді, зі шорсткою поверхнею, тем­но-бурого кольору; уратні — гладкі, жовто-червоні; фосфатні— світло-сірі. Камені можуть бути поодинокі або численні, розміще­ні в одній чи обох нирках, завбільшки від піщинки до великого яйця. Після відходження каменів звичайно утворюються нові.

  • Камені, які розміщені у мисках і чашечках, утруднюють відті­кання сечі, травмують слизову оболонку, призводять до її запа­лення, а при повній закупорці сечоводу спричиняють гідро- або піонефроз (скупчення рідини або гною в нирці).



Клінічна картина.

  • Клінічні прояви хвороби визначаються розмі­рами і локалізацією конкрементів. Класичними ознаками нирко­вокам'яної хвороби є біль, дизурія, гематурія і відходження каме­нів. Відходження каменів малого розміру можливе майже без больо­вих відчуттів. Такий перебіг хвороби триває роками. Найбільш типовим проявом нирковокам'яної хвороби є приступи ниркових кольок.

  • Напад виникає раптово: біль у ділянці нирок переймистий, ір­радіює вниз по сечоводу в сечовий міхур і статеві органи. Най­менші рухи посилюють біль, хворі неспокійні. Іноді біль є хви­леподібним. Хворі відчувають здерев’яніння у пахвинній ділянці і стегні.

  • На висоті приступу ниркових кольок виникають численні реф­лекторні явища: нудота, повторне блювання, метеоризм, запір, припинення відходження газів. Сечовипускання прискорене, ут­руднене, часто болісне, рідко виникає анурія. Напад ниркових кольок супроводжується слабістю, частим серцебиттям, спрагою, сухістю в роті, підвищенням температури тіла. Шкіра хворих волога, блі­да, симптоми подразнення очеревини відсутні.



Клінічна картина.

  • При дослідженні нирок визначається позитивний симптом Пастернацького (болісність при постукуванні по спині у ділянці ни­рок), інколи пальпується болісна збільшена нирка. Приступ три­ває кілька годин; після відходження каменя із сечею біль ущухає.

  • Сеча після приступу кров'яниста, містить багато кристалів со­лей; у проміжках між приступами часом виявляють мікрогематурію.

  • Ниркові камені можуть спричиняти численні ускладнення. По­дразнення конкрементами навколишніх тканин часто призводить до розвитку запальних процесів (пієліту, пієлонефриту), гідро- або піонефрозу з уремією й атрофією специфічної ниркової тканини.

  • Незважаючи на характерну клінічну картину приступу нирко­вих кольок, необхідно виключати захворювання органів черевної порожнини (апендицит, тромбоз мезентеріальних судин, коліти), міжреберні невралгії, печінкові кольки.



Діагностика.

  • Рентгенологічне дослідження, зокрема оглядова урограма, дає змогу побачити камінь і уточнити його локалізацію; фосфатних каменів на знімках не видно, тому у цих випадках використовують метод екскреторної урографії або радіонуклідні дослідження нирок.



Лікування сечокам'яної хвороби під час приступів і в міжприступному періоді різне.

  • При неускладненій нирковокам'яній хворобі хворим призначають дієту, в якій обмежені речовини, що входять до складу каменів. Протипоказання зловживання сма­женим, м'ясом, печінкою, перцем, гірчицею, алкогольними на­поями.

  • Щоб запобігти утворенню осадів у ниркових мисках, хворий повинен багато пити (рекомендуються мінеральні води Свалява, Лужанська), приймати магурліт, блемарен, алопуринол, амонію хлорид тощо. Для збільшення об'єму сечі використовують відвари з листя берези, кореня петрушки, куку­рудзяних приймочок, звіробою. Необхідно регулярно контролюва­ти рН сечі. Хворим рекомендується багато рухатися, займатись гімнастикою і лікувальною фізкультурою.

  • Хірургічне втручання при нирковокам'яній хворобі полягає у видаленні каменів із нирки або видаленні самої нирки при її вторинному ураженні.



Лікування сечокам'яної хвороби

  • В останні роки широко впроваджуються методи фітотерапії нирковокам'яної хвороби і розробляються шляхи неоперативного дроблення (літотрипсія) і видалення конкрементів (електрогідрав­лічні, ультразвукові, лазерні методи).

  • При лікуванні ниркових кольок необхідний ліжковий режим: застосовують теплу грілку або зігрівальний компрес на ділянку нирок, гарячі ванни, вводять атропін (1 мл 0,1% розчину підшкірно), морфін (1 мл 1% розчину підшкірно), но-шпу, баралгін, трамал, заспокійливі засоби (реланіум, дроперідол).

  • Прогноз визначається частістю рецидивів та ускладнень.



Гострий пієлонефрит —

  • гостре бактеріальне захворюван­ня ниркових мисок, чашечок і канальців.

  • Етіологія і патогенез. Гострий пієлонефрит може виникати при наявності в організмі будь-якого хронічного, запального процесу. Мікроорганізми потрапляють у нирки з кров'ю, лімфою або ви­східним урогенним шляхом. Виникненню захворювання сприяють перевтома, гіповітаміноз, переохолодження, розлади сечовиділен­ня, застій сечі в мисці, цукровий діабет, вагітність. Необхідно пам'ятати, що проникнення інфекції в сечовивідні шляхи можли­ве внаслідок цистоскопії, катетеризації мисок.

  • Розрізняють гострий серозний і гострий гнійний пієлонефрити (апостсматозний нефрит, абсцес і карбункул нирки). .

  • Запалення мисок буває одно- і двобічним, залежно від анато­мічних особливостей.



Клінічна картина.

  • Гострий пієлонефрит починається ознобом, підвищенням температури тіла до 38—40°С. Хворі відчувають ту­пий біль у попереку і в підребер'ї, який посилюється при зміні положення тіла. їх турбує загальна слабість, головний біль, біль у суглобах і м'язах. При об'єктивному обстеженні вдається визначи­ти напруження м'язів у ділянці нирок і позитивний симптом Пастернацького. Сечовипускання прискорене і болісне; спостеріга­ються рефлекторні метеоризм, нудота, блювання.



Клінічна картина.

  • Сеча виділяється каламутна, іноді з осадом солей і гнійними пла­стівцями, нерідко має лужну реакцію, поганий запах. У сечі з'яв­ляється в невеликих кількостях білок (0,33—0,99 г/л). Під мікрос­копом виявляють в усьому полі зору лейкоцити, зернисті цилін­дри, а також еритроцити. Посів сечі дає змогу визначити ріст відповідного збудника.

  • Якщо однобічний пієлонефрит є наслідком обтурації сечоводу, змін у сечі не виявляють, оскільки у сечовий міхур надходить сеча зі здорової нирки.

  • У крові хворих гострим пієлонефритом визначають нейтрофільний лейкоцитоз, прискорення ШОЕ, анемію.



Клінічний перебіг захворювання

  • залежить від шляху проникнення інфекції: при гематогенному — переважають загальні симптоми, при уроґенному — місцеві. В тяжких випадках можливий розвиток септичного стану — уросепсису з наростанням ознак ниркової недостатності; гострий пієлонефрит може ускладнитися паранефритом, піддіафрагмальним абсцесом, рідше перитонітом.



Лікування гострого пієлонефриту

  • Хворим рекомендують багато пити — брусничний чи журавлиновий морс, відвар зі шипшини, компоти, мінеральні води (Трускавецька, Миргородська, Боржомі) в об'ємі до 3 л на добу.

  • Медикаментозну антибактеріальну терапію гострого пієлонеф­риту слід починати якомога раніше, але водночас доцільно визна­чити чутливість бактеріальної флори до антибіотиків, враховуючи нефротоксичність препаратів. Широко застосовують гентаміцин, фосфоміцин, азлоцилін, клафоран, ампіцилін, левоміцетин, пеніци­лін. Для лікування гострого пієлонефриту призначають фуразолідон, фурагін (по 2 табл. 3-4 рази на день протягом 7—10 днів), бісептол (по 2 табл. 2-3 рази на день протягом 2-3 тижнів), 5-НОК (по 2 табл. 4 рази на день протягом 2-3 тижнів). Необхідно враховувати побічну дію антибактеріальних препаратів, залежність їх впливу від рН сечі і електролітного балансу в організмів Анти­бактеріальну терапію при гострому пієлонефриті поєднують із приз­наченням спазмолітиків, діуретиків, протигрибкових препаратів, дезінтоксикаційних засобів.



Хронічний пієлонефрит —

  • захворювання ниркових мисок, чашечок і канальців, яке є наслідком гострого пієлонефри­ту з поступовим ураженням клубочків і кровоносних судин нирок..

  • Етіологія і патогенез. Перехід гострого пієлонефриту у хроніч­ний спричиняється тривалими патологічними процесами в нирках і сечовивідних шляхах, функціональними змінами сечових шляхів, хронічними запальними процесами в організмі, хронічними інтоксикаціями, ожирінням, цукровим діабетом, неефективним ліку­ванням гострого пієлонефриту. На розвиток захворювання суттєво впливають місцеві автоімунні реакції, мікробна асоціація.



Клінічна картина.

  • Хронічний пієлонефрит може перебігати уп­родовж багатьох років під «маскою» різних захворювань. Врахову­ючи локалізацію ураження нирок, одно- або двобічність процесу, ступінь пошкодження ниркової паренхіми, розрізняють латентну, рецидивну, гіпертензивну, анемічну і азотемічну форми хроніч­ного пієлонефриту.

  • Захворювання може перебігати безсимптомно, із субфебрильною температурою, легким ознобом, почуттям розбитості. Іноді виникають гарячкові загострення, біль вг ураженій нирці. Під час об'єктивного дослідження визначають позитивний симптом Пастсрнацького.

  • При прогресуванні хвороби розвивається синдром артеріальної гіпертензії з гіпертонічними кризами, болем у ділянці серця, при­ступами ядухи, анемічний синдром, хронічна ниркова недостат­ність.

  • Зміни сечі більш специфічні: спостерігається протеїнурія, лейкоцитурія, циліндрурія, гематурія, позитивні проби сечі за Нечипоренком. У крові при хронічному пієлонефри­ті виявляють прискорення ШОЕ, анемію, нейтрофільний лей­коцитоз.



Лікувальна тактика хронічного пієлонефриту

  • Лікувальна тактика хронічного пієлонефриту визна­чається його етіологією* тяжкістю і функціональним станом ни­рок. Хворим рекомендують уникати переохолодження і простуд. Дієта при хронічному пієлонефриті нічим не відрізняється від особливостей харчування при інших запальних захворюваннях ни­рок і нирковій недостатності. При анемічному синдромі у харчо­вий раціон обов'язково включають продукти, багаті на залізо і кобальт (полуниці, яблука, гранати), корисні виноград, кавуни, дині.

  • Важливе значення має раціональна, малотоксична антибіотикотерапія. Застосовують антибіотики широкого спектру дії трива­лий час зі створенням відповідної концентрації препарату в сечі і крові. Для лікування хронічного пієлонефриту призначають похід­ні налідиксової кислоти (неграм, невіграмон), левоміцетин, бісептол. Антибактеріальні препарати призначають 10—12-денними курсами з дво-, тритижневими перервами. На фоні антибіотикотерапії підвищують імунну реактивність організму за допо­могою автогемотерапії, переливання крові, введенням імуноглобуліну.



Лікувальна тактика хронічного пієлонефриту

  • Рекомендують приймати вітаміни групи В (рибофлавін, піридоксин, ціанокобаламін), аскорбінову кислоту, ретинолу ацетат, антигістамінні і протизапальні засоби, спазмолітики.

  • Призначають настої і відвари з рослин (трава хвоща польово­го, нирковий чай, ведмежі вушка, мучниця).

  • У випадках розвитку артеріальної гіпертензії згадане вище лі­кування поєднують із препаратами гіпотензивної і спазмолітичної дії (допегіт, клофелін, корінфар, папаверин, дибазол). Хворим ане­мією призначають препарати заліза, анаболічні стероїди (неробол, ретаболіл). У тяжких випадках необхідна терапія хронічної нирко­вої недостатності.

  • У фазі ремісії рекомендують санаторно-курортне лікування (Трускавець, Желєзноводськ, Джермук, Мінеральні Води).



Гостра ниркова недостатність —

  • хворобливий стан організму, який виникає внаслідок раптового припинення діяльності нирок.

  • Етіологія. Гостра ниркова недостатність розвивається при шо­кових станах, порушеннях кислотно-лужної рівноваги, гострих отруєннях (сулемою, свинцем, чотирихлористим вуглецем), токсикоалергічних реакціях, захворюваннях нирок (ґломерулонефрит, пієлонефрит), гострій затримці сечі (камінь, пухлина сечо­воду, аденома простати), септичному аборті, патологічних поло­гах тощо.

  • Патогенез і патанатомія. Унаслідок припинення клубочкової фільтрації і порушення виділення нирками відпрацьованих про­дуктів обміну виникає отруєння організму азотистими шлаками. У крові крім підвищення вмісту сечовини і залишкового азоту спо­стерігається збільшення кількості продуктів ароматичних фенолів і складних амінів, скупчення сполук фосфору, сірки, калію, виникає ацидоз.



Клінічна картина.

  • У перебігу гострої ниркової недостатності розрізняють чотири стадії: початкову, олігоануричну, відновлення діурезу, одужання.

  • Початкова стадія триває декілька годин і часто залишаєть­ся не розпізнаною — переважають симптоми основного захво­рювання.

  • В олігоануричній стадії різко зменшується або повністю при­пиняється сечовиділення, знижується у сечі вміст сечовини, азо­ту, креатиніну. На 5—7-й день стан хворого різко погіршується, з'являються симптоми уремічної інтоксикації. Хворі скаржаться на втрату апетиту, сухість у роті і спрагу, гіркий присмак сечо­вини, нудоту, блювання; характерним є аміачний запах із рота. Розвивається уремічний стоматит, гастрит і коліт. Наростають нервові порушення — слабість, сповільнене психічне сприйнят­тя, загальна скутість. У тяжких випадках виникає уремічна кома з приступами збудження, галюцинаціями, часом судомою. У ле­генях вислуховується жорстке дихання, застійні хрипи в нижніх відділах і специфічне шумне «велике» дихання Куссмауля (рідкі глибокі вдихи і короткі видихи). Інколи спостерігають дихання Чейн-Стокса.



Клінічна картина.

  • Процес може супроводитись розвитком перикардиту і міокар­диту. Поява шуму тертя перикарда — ознака близького летально­го наслідку. У хворих з гострою нирковою недостатністю нерідко вдається спостерігати на шкірі відкладення кристалів сечовини, схожих на іній; порушується трофіка шкіри, хворих турбує свер­біння, часто виникають гнійні ураження шкіри.

  • Порушення водного обміну виявляється гіпергідратацією або І дегідратацією тканин. Тривалість олігоануричної стадії — два-три тижні.

  • При сприятливому перебігу захворювання анурія змінюється стадією відновлення діурезу. Із наростанням діурезу поступово від­новлюються функції всіх органів і систем організму. Тривалий час можуть зберігатися астенія, анемія, зниження концентраційної

  • функції нирок.



Лікування хворих

  • гострою нирковою недостатністю здійсню­ють у спеціалізованих нсфрологічних або реанімаційних відділен­нях, оснащених відповідною апаратурою. Крім режиму і дієти застосовують, залежно від стадії хвороби і стану хворого, меди­каментозні засоби і методи очищення організму від азотистих

  • шлаків.

  • Важливим є контроль водного балансу (вода виділяється з ор­ганізму не тільки нирками, але іі легенями, шлунково-кишковим трактом, шкірою). При підвищенні температури тіла на 1°С втрата води зростає на 300—500 мл за добу. Добову потребу організму Хворого у воді визначають шляхом старанного обліку втрат. Вод­ний баланс можна контролювати за допомогою регулярного зва­жування хворого, визначення гематокриту, гемоглобіну, централь­ного венозного тиску, об'єму циркулюючої крові. Враховуючи сту­пінь гідратації організму, електролітний баланс, кислотно-лужну рівновагу, при гострій нирковій недостатності доцільне парентерально введення глюкози з інсуліном, натрію хлориду, натрію гідрокарбонату, глюконату кальцію, натрію лактату.



Лікування хворих

  • Для зниження білкового катаболізму вводять жирові емульсії, амінокислотні препарати, анаболічні стероїди. Застосовують анти­бактеріальну і симптоматичну терапію.

  • Для лікування гострої ниркової недостатності застосовують гемодіалізатори «штучна нирка». Апарат «штучна нирка» підклю­чають до судинної системи організму хворого шляхом катете­ризації великої підшкірної вени стегна або стегнової вени. Кров хворого гепаринізують (відсмоктують) перфузійним насосом і після пропускання через діалізатор повертають в організм. Гемодіаліз застосовують при концентрації сечовини у плазмі крові вище 48 ммоль/л, креатиніну — 1,3 ммоль/л, залишкового азо­ту — 107 ммоль/л. Тривалість одного сеансу гемодіалізу — 6 год.; деяким хворим необхідні декілька сеансів з інтервалами один-два дні.

  • З інших, більш простих методів очищення крові використову­ють перитонеальний діаліз, гемосорбцію і лімфосорбцію. Апаратні методи очищення організму від азотистих шляхів є обов'язковими перед виконанням операції з пересадження нирок.



Хронічна ниркова недостатність —

  • хвороб­ливий стан, який розвивається внаслідок загибелі частини нефронів нирок і характеризується поступовим і тривалим прогресуван­ням порушення видільної функції нирок, що призводить до уре­мічної інтоксикації.

  • Етіологія і патанатомія. Хронічна ниркова недостатність розви­вається під час тривалих хронічних захворювань нирок, особливо хронічного ґломерулонефриту і хронічного пієлонефриту. У па­ренхімі нирок виникають незворотні структурні зміни: зменшення кількості функціонуючих клубочків, атрофія і зморщення нирок. Швидкість прогресування ниркової недостатності залежить від ос­новного захворювання і компенсаторної здатності нирок.



Клінічна картина хронічної ниркової недостатності

  • визначається ступенем порушення функції нирок, змінами у серцево-судин­ній, нервовій і кровотворній системах організму, порушеннями діяльності шлунково-кишкового тракту.

  • Хворі апатичні, малорухливі, скаржаться на сухість шкіри, свер­біж, виражену м'язову слабість, інколи виникають судоми.

  • Ураження кістково-суглобової системи характеризуються роз­витком остеопорозу, болем у кістках, накопиченням рідини у суг­лобах, виникненням «вторинної подагри».

  • У легенях при наростанні явищ хронічної ниркової недостат­ності вислуховуються вологі хрипи, може розвиватись уремічний набряк легень, фіброзний плеврит, вторинні пневмонії. Під час розвитку ацидозу виникає «велике» шумне дихання.

  • Постійно наростаюча артеріальна гіпертензія, яку часто нази­вають «злоякісною гіпертонією», супроводжується гіпертрофією лі­вого шлуночка, розвитком серцевої недостатності, серцевої астми, аритміями, ураженням судин сітківки (ангіосклероз, ретинопатія). Класичний вияв хронічної уремії — розвиток перикардиту, який нерідко виявляється тільки шумом тертя перикарда.



Клінічна картина хронічної ниркової недостатності

  • Хворі поступово втрачають апетит, особливо до м'ясної їжі. Спостерігаються диспепсичні явища — нудота, блювання, спрага. Характерним є аміачний запах із рота, розвиток гастриту і коліту.

  • При хронічній нирковій недостатності часто відзначаються гі­потермія, анемія, геморагічний діатез, порушення всіх видів обмі­ну. Температура тіла іноді знижується до 35—36°С і навіть до 32°С. Прогресує кахексія.

  • У крові підвищується вміст креатиніну (у термінальній фазі більше 1,055 мкмоль/л) і сечовини, знижується концентрація каль­цію, натрію, зростає кількість калію і магнію; виникає зсув кис­лотно-лужної рівноваги у бік декомпенсованого метаболічного аци­дозу. Стійко знижується клубочкова фільтрація: від 40 мл/хв при вираженій нирковій недостатності до 10—5 мл/хв у термінальній фазі хвороби. Виникає поліурія, яка згодом змінюється олігурією або анурією.



Лікування.

  • Дієта і медикаментозна терапія визначаються стаді­єю захворювання, враженістю ниркової недостатності і симптомокомплексом захворювання.

  • Харчування хворих у стадії компенсації повинно бути повно­цінним і забезпечувати фізіологічну потребу у білках, жирах і вуглеводах.

  • Треба призначати дієту, яка містить 0,6 г білків на 1 кг маси тіла хворого, і чергувати звичайні та розвантажувальні дні. При підвищенні рівня креатиніну у крові рекомендують малобілкову дієту (20—25 г/добу — 0,3 г на 1 кг маси тіла).

  • Широко використовують олії, продукти, багаті на клітковину (морква, яблука, буряк), безбілковий хліб, мед, несолоне масло, яйця.

  • Іноді довенно вводять жирові емульсії (ліпофунгін, ліпомаїз та ін.). Необхідно контролювати водний і електролітний баланс, регулярно визначати рН крові.



Лікування.

  • При застосуванні медикаментозних засобів необхідно враховувати, що виведення їх з організму у випадках прогресування недо­статності нирок може змінюватись, внаслідок чого зростає не тільки ефективність препаратів, але і їх токсичність. Обережно признача­ють антибіотики, сульфаніламіди, серцеві глікозиди, кортикосте­роїди, нестероїдні, протизапальні засоби. Довенно кра­пельно вводять дезінтоксикаційні розчини: гемодез, реополіглюкін та ін.

  • Нетривалий позитивний ефект забезпечує промивання шлунка і кишок, дуоденальне зондування. Широко застосовують позаниркове очищення крові за допомогою апарату «штучна нирка» (ге­модіаліз), перитонеальний діаліз, гемо- і лімфосорбцію.

  • Операції з пересадження нирок виконують при хронічній нир­ковій недостатності на фоні різноманітних захворювань нирок.

  • Для трансплантації використовують нирки живого донора або померлого. Важливою умовою є оптимальна імунологічна сумісність донора і реципієнта за системою АВО, рсзус-чинником, та іншими імунологічними тестами. Донорські нирки від померлих беруть за умови біологічної смерті (внаслідок травм). У післяопераційному періоді найважливішим є забезпе­чення відновлення функції пересадженої нирки, ефективна імуносупресивна терапія, запобігання відторгненню трансплантата. Прогноз хронічної ниркової недостатності несприятливий.



висновки

  • вікові особливості орґанів сечовиділення накладають специфічний відбиток на перебіг захворювань в геріатричному віці.

  • Поліморбідність патології робить безперспективною боротьбу медичного персоналу з точки зору повного одужання.

  • Але допомогти хворому уникнути важких ускладнень і продовжити йому життя - актуальна задача медицини.

  • З цією патологією зв’язана інша важлива проблема трансплантації нирок, що є важливою медичною і соціальною проблемою.



Схожі:

Дисципліна: медсестринство в геронтології та геріатрії спеціальність: 110100 \"Сестринська справа\" (бакалаври) Викладач: канд мед наук доцент Бугай Б. Г iconДисципліна : медсестринство в геронтології та геріатрії спеціальність: 110100 "Сестринська справа" (бакалаври) Викладач: канд мед наук доцент Бугай Б. Г

Дисципліна: медсестринство в геронтології та геріатрії спеціальність: 110100 \"Сестринська справа\" (бакалаври) Викладач: канд мед наук доцент Бугай Б. Г iconДисципліна : медсестринство в геронтології та геріатрії спеціальність: 110100 "Сестринська справа" (бакалаври) Викладач: канд мед наук доцент Бугай Б. Г

Дисципліна: медсестринство в геронтології та геріатрії спеціальність: 110100 \"Сестринська справа\" (бакалаври) Викладач: канд мед наук доцент Бугай Б. Г iconДисципліна: медсестринство в геронтології та геріатрії спеціальність: 110100 "Сестринська справа" (бакалаври) Викладач: канд мед наук доцент Бугай Б. Г

Дисципліна: медсестринство в геронтології та геріатрії спеціальність: 110100 \"Сестринська справа\" (бакалаври) Викладач: канд мед наук доцент Бугай Б. Г iconДисципліна: медсестринство в геронтології та геріатрії спеціальність: 110100 "Сестринська справа" (бакалаври) Викладач: канд мед наук доцент Бугай Б. Г

Дисципліна: медсестринство в геронтології та геріатрії спеціальність: 110100 \"Сестринська справа\" (бакалаври) Викладач: канд мед наук доцент Бугай Б. Г iconДисципліна : медсестринство в геронтології та геріатрії спеціальність: 110100 "Сестринська справа" (бакалаври) Викладач: канд мед наук доцент Бугай Б. Г

Дисципліна: медсестринство в геронтології та геріатрії спеціальність: 110100 \"Сестринська справа\" (бакалаври) Викладач: канд мед наук доцент Бугай Б. Г iconТема: Цукровий діабет – основна проблема геріатричної ендокринології
Дисципліна: медсестринство в геронтології та геріатрії спеціальність: 110100 "Сестринська справа" (бакалаври) Викладач: канд мед...
Дисципліна: медсестринство в геронтології та геріатрії спеціальність: 110100 \"Сестринська справа\" (бакалаври) Викладач: канд мед наук доцент Бугай Б. Г iconТема: Біологія старіння. Геронтологія як наука Будинки-штернати для престарілих. Спеціальність: "Сестринська справа"
Тема: Біологія старіння. Геронтологія як наука Будинки-штернати для престарілих. Спеціальність: "Сестринська справа" Дисципліна :...
Дисципліна: медсестринство в геронтології та геріатрії спеціальність: 110100 \"Сестринська справа\" (бакалаври) Викладач: канд мед наук доцент Бугай Б. Г iconТема: Особливості перебігу захворювань органів дихання в людей похилого та старечого віку Спеціальність: "Сестринська справа"

Дисципліна: медсестринство в геронтології та геріатрії спеціальність: 110100 \"Сестринська справа\" (бакалаври) Викладач: канд мед наук доцент Бугай Б. Г iconДержавна служба та її місце в системі публічної влади Автор: канд політ наук, магістр держ управл., доцент Малиновський Валентин Ярославович
Автор: канд політ наук, магістр держ управл., доцент Малиновський Валентин Ярославович
Дисципліна: медсестринство в геронтології та геріатрії спеціальність: 110100 \"Сестринська справа\" (бакалаври) Викладач: канд мед наук доцент Бугай Б. Г iconКадрові накази : про прийняття на роботу
Розробники: С. Кулешов, д-р істор наук (керівник розробки); Л. Кузнецова; Н. Гончарова, канд екон наук; А. Маньковський, канд екон...

Додайте кнопку на своєму сайті:
dok.znaimo.com.ua


База даних захищена авторським правом ©dok.znaimo.com.ua 2013
звернутися до адміністрації
dok.znaimo.com.ua
Головна сторінка