Лекція №8


НазваЛекція №8
Дата конвертації02.05.2013
Розмір445 b.
ТипЛекція


Лекція № 8

  • Лікарські речовини, похідні аліфатичних циклічних сполук. Похідні адамантану: вплив функціональних груп на характер фармакологічної дії. Терпеноїди: загальна характеристика, джерела добування, методи аналізу, зберігання та застосування.

  • к. фарм. н. Поляк О.Б.


До похідних аліциклічних сполук належать поліметиленові вуглеводні, які мають циклічну будову і за своїми хімічними властивостями близькі до алканів.

  • До похідних аліциклічних сполук належать поліметиленові вуглеводні, які мають циклічну будову і за своїми хімічними властивостями близькі до алканів.

  • З численних похідних циклоалкалнів у медицині застосовуються циклопропан і похідні адамантану.

  • Циклопропан (Cyclopropanum)

  • Циклопропан (в суміші з киснем) нині рідко використовується як засіб для інгаляційного наркозу.



Похідні адамантану

  • Адамантан за хімічною будовою являє собою

  • трицикло[3,3,1,13,7]декан, тобто містить три

  • конденсованих циклогексанових кільця

  • з двома загальними атомами Карбону.

  • Вперше адамантан одержаний з нафти. Це кристалічна речовина з легким камфорним запахом і температурою плавлення 269 С.

  • Перші дані про противірусну активність похідних 1-аміноадамантану були опубліковані в 1964 році. Потім було встановлено, що похідні адамантану є біологічно активними сполуками із широким спектром дії. Серед них знайдені сполуки, які виявляють не тільки противірусну, але й антибактеріальну, протисудомну, протисекреторну, судинорозширювальну дію.

  • У медичній практиці застосовують мідантан, глюдантан і ремантадин.



Мідантан (Midantanum) Amantadine hydrochloride*

  • 1-аміноадамантану гідрохлорид

  • Властивості. Білий кристалічний порошок зі слабким запахом і гірким смаком. Розчинний у воді і хлороформі, легко розчинний у спирті, практично не розчинний в ефірі.



Ідентифікація мідантану

  • 1. Реакція на хлорид-іон (за зв'язаною HCl): з розчином AgNO3 у присутності кислоти нітратної; утворюється білий сирнистий осад AgCl, який нерозчинний в нітратній кислоті, але легко розчинний у розведеному розчині амоніаку NH4OH:

  • Cl– + Ag+  AgCl↓

  • AgCl + 2NH4OH = [Ag(NH3)2]Cl + 2H2O

  • 2. Кип'ятіння субстанції з розчином лугу; препарат розкладається з виділенням амоніаку NH3, який виявляють за посинінням вологого червоного лакмусового папірця.

  • R–NH2HCl + NaOH  R + NH3 + NaCl + H2O

  • 3. Реакція з розчином 2-нітроіндандіоном-1,3; утворюється осад жовтуватого кольору (реакція на мідантан-основу – 1-аміноадамантан).



Випробування на чистоту

  • Випробування на чистоту

  • Перевіряється втрата у масі при висушуванні, сульфатна зола, вміст важких металів (не більше 0,001 %), кислотність і лужність розчинів.

  • Кількісне визначення

  • Ацидиметрія, неводне титрування стандартним розчином перхлоратної кислоти у середовищі льодяної ацетатної кислоти і присутності меркурій ацетату і індикатора кристалічного фіолетового (від фіолетового до синьо-зеленого забарвлення). Еm = M. м.



Зберігання

  • Зберігання

  • Список сильнодіючих речовин. У щільно закупореному контейнері, у сухому місці.

  • Застосування

  • Протипаркінсонічний засіб. Спочатку препарат був запропонований як противірусний засіб, а надалі була виявлена його ефективність при паркінсонізмі різної етіології.

  • Препарат швидкої дії. Приймають всередину після їди у вигляді таблеток по 0,1 г, покритих оболонкою жовтого кольору. Тривалість курсу лікування 2–4 місяці. Можна приймати самостійно або в комбінації з іншими протипаркінсонічними засобами.



Глюдантан (Gludantanum)

  • глюкуренід 1-аміноадамантану (мідантану)

  • Властивості. Білий або білий зі слабким жовтуватим відтінком кристалічний порошок. Мало розчинний у воді і спирті.

  • Застосування. Протипаркінсонічний і противірусний засіб. Як противірусний засіб застосовують при очних вірусних у вигляді 0,5 % водного розчину. Форми випуску: таблетки по 0,2 г; 0,5 % розчин у флаконах по 10 мл.



Ідентифікація глюдантану

  • 1. Реакція з реактивом Фелінга (відновні властивості глюкуроно-вої кислоти); утворюється осад червоного кольору Cu2O.

  • Сu2+ + 2OH– → Сu(OH)2↓;

  • 2KNa[Cu(C4H4O6)2] + RCHO + 3NaOH + 2KOH → 2СuOH↓ + RCOONa + + 4KNaС4H4O6 + 2H2O;

  • 2CuOH → Cu2O↓ + H2O.

  • 2. Реакція з натрій нітропрусидом Na2[Fe(CN)5NO] у присутності ацетону і соди; утворюється зелене забарвлення.

  • Кількісне визначення

  • Ацидиметрія, неводне титрування (див. мідантан). Еm = M.м.

  • Зберігання

  • Список сильнодіючих речовин. У щільно закупореному контейнері, у захищеному від світла місці.



Ремантадин (Remantadinum) Remantadine hydrochloride*

  • 1-адамантил-1-аміноетану гідрохлорид

  • Властивості. Білий кристалічний порошок без запаху, гіркий на смак. Мало розчинний у воді, розчинний у спирті і хлороформі.

  • Застосування. Противірусний засіб. Застосовують для профілактики і раннього лікування грипу у вигляді таблеток (після їди) по 0,05 г.



Одержання ремантадину

  • Відновне амінування адамантилметилкетону за допомогою формаміду HCONH2 за схемою:

  • Кількісне визначення

  • Ацидиметрія, неводне титрування (див. мідантан).

  • Еm = M. м.

  • Зберігання

  • Список сильнодіючих речовин. У ЩЗК, у захищеному від світла місці.



Ідентифікація ремантадину

  • 1. Реакція на хлорид-іон (за зв'язаною HCl): з розчином AgNO3 у присутності кислоти нітратної; утворюється білий сирнистий осад AgCl, який нерозчинний в нітратній кислоті, але легко розчинний у розведеному розчині амоніаку NH4OH:

  • Cl– + Ag+  AgCl↓

  • AgCl + 2NH4OH = [Ag(NH3)2]Cl + 2H2O

  • 2. Реакція з натрій нітропрусидом Na2[Fe(CN)5NO] у присутності CH3COCH3 і Na2CO3; утворюється фіолетове забарвлення.

  • Випробування на чистоту

  • У процесі контролю за доброякісністю перевіряється прозорість, кольоровість і рН розчину, вміст домішки амоній хлориду (не більше 0,1 %) та ін.



Лікарські речовини - похідні терпенів

  • Терпенами називаються вуглеводні та їх оксигеновмісні похідні, що входять до складу ефірних олій і смол хвойних та інших рослин. Хімічна структура різних терпенів має багато спільного. Їх молекули складаються з різних кількостей зв`язаних між собою залишків ізопрену - 2-метилбутадієн-1,3:

  • Саме тому загальна формула всіх терпенів є кратною до С5Н8, тобто (С5Н8)n. Терпени можуть мати аліциклічну та циклічну структуру. Серед терпенів розрізняють монотерпени (С10Н16), сесквітерпени (С15Н24), дитерпени (С20Н32), тритерпени (С30Н48) і політерпени ((С5Н8)n). Циклічні терпени можуть мати моно- і біциклічну структуру.



Перші дослідження в області синтезу і вивчення хімічної структури терпенів відносяться до початку ХІХ ст. В 1803 р. аптекар Кінд отримав борнілхлорид (“синтетичну камфору”) зі скипидару. Д.І. Менделєєв досліджував ефірні олії і смоли. На початку ХХ ст. Е.Е. Вегнером була встановлена структура пінену, камфену, ліномену та ін. терпенів, що входять до складу соснових скипидарів. Великі дослідження в області терпенів виконали російські вчені Л.С. Ружичко, А.М. Зайцев, Ф.М. Флавіцький, Н.Д.Зелінський, С.С. Наметкіна, А.Е. Фаворський, В.Е. Тіщенко, Б.А. Арбузов.

  • Перші дослідження в області синтезу і вивчення хімічної структури терпенів відносяться до початку ХІХ ст. В 1803 р. аптекар Кінд отримав борнілхлорид (“синтетичну камфору”) зі скипидару. Д.І. Менделєєв досліджував ефірні олії і смоли. На початку ХХ ст. Е.Е. Вегнером була встановлена структура пінену, камфену, ліномену та ін. терпенів, що входять до складу соснових скипидарів. Великі дослідження в області терпенів виконали російські вчені Л.С. Ружичко, А.М. Зайцев, Ф.М. Флавіцький, Н.Д.Зелінський, С.С. Наметкіна, А.Е. Фаворський, В.Е. Тіщенко, Б.А. Арбузов.

  • Лікарські речовини з групи терпенів за хімічною структурою класифікують на моно- та біциклічні терпени. Їх похідні – терпеноїди – за характером функціональних груп розділяють на спирти, альдегіди, кетони, естери, кислоти і т.д.



Лікарські засоби - похідні моноциклічних терпенів

  • Три лікарські речовини з класу моноциклічних терпенів: ментол, валідол, терпінгідрат за хімічною будовою є похідними гідроароматичного вуглеводню – ментану (1-метил-4-(метилетил) циклогексан).

  • В медичній практиці застосовують l-ментол (лівообертаючий ізомер ментолу) і ментол рацемічний, який містить суму стереоізомерів, в т.ч. не менше 70 % d,l-ментолу.



Ментол рацемічний (Mentholum racemicum) (ДФУ)

  • Суміш рівних частин (1RS,2SR,5RS)-5-метил-2-(1-метилетил)циклогексанолу

  • Молекула ментолу містить З асиметричних атоми вуглецю, тобто існує 23 = 8 оптично активних ізомерів і 4 рацемати.

  • Ментол зустрічається в ефірній олії перцевої м'яти у вільному стані і частково у вигляді ефіру оцтової кислоти.

  • Вміст ментолу в ефірній олії залежить від сорту м'яти і місця та умов її вирощування.



Добування ментолу

  • 1. З ефірної м'ятної олії:

  • а) метод виморожування застосовується для ефірної олії з вмістом ментолу до 80 %. При фракційній перегонці м'ятної олії виділяють фракцію, яка кипить при 208-212 °С, при охолодженні її до -20 °С виділяються кристали ментолу;

  • б) боратний метод - для сортів м'ятної олії зі вмістом ментолу 50-60 %. Ефірну олію нагрівають з кислотою борною під зниженим тиском:

  • Ментиловий ефір борної кислоти має високу температуру кипіння, що дозволяє відділити його від інших компонентів м'ятної олії. Потім при перегонці ефіру з водяною парою в результаті гідролізу одержують ментол.



2. Синтезувати ментол (рацемат) можна відновленням ментону, який міститься в м'ятній олії:

  • 2. Синтезувати ментол (рацемат) можна відновленням ментону, який міститься в м'ятній олії:

  • 3. У промисловості ментол (рацемат) отримують при взаємодії м-крезолу з ізопропілхлоридом з подальшим гідруванням тимолу під тиском у присутності каталізаторів:



Властивості ментолу рацемічного

  • Кристалічний порошок, сипкий або у вигляді агломератів, або призматичні або голчасті безбарвні блискучі кристали з сильним запахом перцевої м'яти і смаком, що холодить. Леткий при звичайній температурі (плавиться при температурі близько 34 °С), переганяється з водяною парою. Практично не розчинний у воді, дуже легко розчинний у 96 %-ному спирті, ефірі і петролейному ефірі, легко розчинний у жирних оліях і вазеліновому маслі, дуже мало розчинний у гліцерині. З камфорою, тимолом, фенолом, резорцином, хлоралгідратом утворює евтектичні суміші.

  • Випробування на чистоту

  • При встановленні доброякісності проводять визначення прозорості і кольоровості розчину S, кислотності або лужності, оптичного обертання (+0,2º - -0,2º), супровідних домішок (метод ГХ), масу сухого залишку.



Ідентифікація ментолу

  • 1. За фізико-хімічними константами: питоме оптичне обертання, методами тонкошарової і газової хроматографій.

  • 2. За реакцією утворення естеру з динітробензоїлхлоридом у присутності безводного піридину, який ідентифікують за температурою плавлення:



3. Нефармакопейні реакції.

  • 3. Нефармакопейні реакції.

  • а) ІЧ- спектроскопія.

  • в) Кольорова реакція з о-фталевим ангідридом – в присутності H2SO4 конц. з’являється оранжево-червоне забарвлення.

  • с) Спиртовий розчин фурфуролу після змішування з ментолом і H2SO4 конц. стає фіолетового кольору.

  • d) В присутності ментолу сіро-зелений колір бензольного розчину оксихінолінату ванадію при нагріванні на водяному нагрівнику переходить в червоний.

  • е) при дії розчину ваніліну в кислоті сірчаній концентрованій спостерігається жовте забарвлення, яке при додаванні води переходить у малиново-червоне.



Реакція базується на окисленні і взаємодії активованої метиленової групи ментолу з ароматичним альдегідом:

  • Реакція базується на окисленні і взаємодії активованої метиленової групи ментолу з ароматичним альдегідом:



Кількісне визначення ментолу

  • 1. ДФУ не вимагає проведення кількісного визначення субстанції.

  • 2. Газово-рідинна хроматографія.

  • 3. Фотоколориметрія на основі кольорових реакцій з альдегідами.

  • 4. Метод ацетилування, зворотне титрування.

  • Лікарський засіб ацетилують ацетатним ангідридом у середовищі безводного піридину (при нагріванні зі зворотним холодильником). Надлишок ацетатного ангідриду розкладають водою до оцтової кислоти і титрують її розчином натрію гідроксиду, індикатор - фенолфталеїн. Паралельно проводять контрольний дослід. Еm= М.м.



  • (CH3CO)2O + H2O → 2CH3COOH

  • CH3COOH + NaOH → CH3COONa + H2O

  • Зберігання та застосування ментолу

  • У ЩЗК, у прохолодному, темному місці, при температурі <15ºС.

  • Зовнішньо як заспокійливий, знеболюючий та слабкий антисептичний засіб при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів у вигляді 0,5-5 % спиртових та олійних розчинів. Внутрішньо (1-2 краплі 5 % спиртового розчину на цукор для сублінгвального приймання) при стенокардії як спазмолітичний засіб.



Валідол (Validolum)

  • 25-30 %-ний розчин ментолу в ментиловому естері ізовалеріанової кислоти

  • Добування. За реакцією естерифікації ментолу ізовалеріановою кислотою одержують ментиловий ефір ізовалеріанової кислоти, у якому розчиняють ментол.

  • Властивості. Прозора масляниста рідина із запахом ментолу. Практично не розчинний у воді, легко розчинний у спирті.



Ідентифікація валідолу

  • 1. Реакція на ментол з розчином ваніліну в кислоті сульфатній концентрованій (хімізм див. ментол).

  • 2. Густина 0,894-0,907 г/см3.

  • 3. Методом ГРХ встановлено, що валідол являє собою більш складну за складом суміш, яка містить крім 22,2-25,7 % ментолу і 52,7-55,7 % ментилового естеру ізовалеріанової кислоти також 17,4-18,9 % ментилового естеру 2-метилмасляної кислоти і 2,2-5,9 % вуглеводнів ментенового ряду (ментен-1, ментен-2, ментен-3).

  • Застосування

  • Засіб, що заспокійливо діє на ЦНС, має помірну рефлекторну судинорозширюючу дію. Призначають при стенокардії, неврозах, морській і повітряній хворобах.

  • Форма випуску: фл.-капел. 25 % р-н; табл. по 0,06 г № 6 і 10.



Кількісне визначення валідолу

  • 1. Алкаліметрія, зворотне титрування.

  • Визначають вміст ментилового ефіру ізовалеріанової кислоти шляхом гідролізу його спиртовим розчином КОН, надлишок якого відтитровують розчином HCl, індикатор - фенолфталеїн. Паралельно проводять контрольний дослід. Еm= М.м.

  • 2. ГРХ.

  • Зберігання

  • У прохолодному місці, у ЩЗК.



Терпінгідрат (Terpinum hydratum) п-Ментандіол-1,8-гідрат

  • Властивості. Безбарвні прозорі кристали або білий кристалічний порошок без запаху, слабо гіркий на смак. Мало розчинний у воді, хлороформі, ефірі, розчинний у спирті. Сублімується при повільному нагріванні до 100 °С, утворюючи при охолодженні голчасті кристали. У сухому теплому повітрі повільно вивітрюється.



Добування терпінгідрату

  • Гідратацією пінену, що міститься в піненовій фракції скипидару. Для цього скипидар змішують з тирсою і додають 25 %-ну сульфатну кислоту, залишають на холоді на 10-14 днів. Терпінгідрат випадає в осад.



Ідентифікація терпінгідрату

  • 1. При додаванні до гарячого розчину терпінгідрату H2SO4 конц. рідина мутніє і набуває ароматного запаху терпінеолу або цинеолу (евкаліптолу):

  • 2. При випаровуванні терпінгідрату досуха зі спиртовим розчином FeCl3 у фарфоровій чашці з'являється одночасно в різних місцях темно-червоне, фіолетове, зелене забарвлення, а при додаванні до охолодженого залишку бензену - синє.

  • 3. Температура плавлення 115-117 °С.

  • 4. Не дає реакції з ваніліном.



Кількісне визначення терпінгідрату

  • Для субстанції АНД не передбачає кількісного визначення.

  • Вміст терпінгідрату можна визначити колориметричним методом, який ґрунтується на відновленні фосфорвольфрамової кислоти.

  • Кількісний вміст терпінгідрату в таблетках визначають гравіметрично, екстрагуючи його етанолом. Етанол відганяють, залишок зважують.

  • Зберігання і застосування

  • У ЩЗК.

  • Внутрішньо. При хронічних бронхітах як відхаркувальний засіб.

  • Кодтерпін ІС табл. – кодеїн фосфат, терпінгідрат, натрію гідрокарбонат.

  • Алекс-плюс пастилки - терпінгідрат, декстрометорфан г/бр, левоментол.



Лікарські засоби - похідні біциклічних терпенів

  • Біциклічні терпени - це сполуки, які складаються з двох

  • конденсованих неароматичних циклів.

  • Як лікарську речовину використовують природній

  • біциклічний терпен – камфору і її похідні – бромкамфору та

  • кислоту сульфокамфорну. Ці речовини є похідними

  • вуглеводню камфану (борнілану)

  • (1,7,7-триметилбіцикло[2,2,1]гептан).

  • Камфора є кетопохідним камфану.

  • Завдяки наявності в її молекулі двох

  • асиметричних атомів Карбону існують

  • d-камфора (правообертаючий ізомер),

  • l-камфора (лівообертаючий ізомер) та

  • рацемічна камфора.

  • камфан



Камфора рацемічна (Camphora racemica) (ДФУ)

  • Властивості. Кристал. порошок або пухка кристал. маса білого кольору, легко летка навіть при кімн. темп., з сильним характерним запахом і пряним гіркуватим, потім охоло-джуючим смаком. При обережному нагріванні випаровується не обвуглюючись. М.р. у воді, д.л.р. у спирті, ефірі і петролейному ефірі. Л.р. в жирних оліях, д.м.р. у гліцерині. З тимолом, ментолом, фенолом і хлоралгідратом утворює густі рідини (евтектичні суміші).

  • Входить до складу ефірних олій рослин-камфороносів - лавра, базиліка, деяких видів полину, шавлії, розмарину.



Добування камфори

  • 1. Природну d-камфору отримують перегонкою з водяною парою з подрібненої деревини камфорного дерева. Потім камфору очищують сублімацією і віджимають на пресах.

  • 2. l-Камфору отримують за способом Н. В. Вершиніна. Початковим продуктом є ялицева олія, яку переганяють з водяною парою з "ялицевих лапок". Вона складається з борнілацетату (30-40 %), камфену (10-20 %), пінену (10 %) та інших речовин. При температурі вищій за 180 °С виділяють фракцію ялицевої олії, яка містить борнілацетат, гідролізують його розчином натрію гідроксиду і потім окиснюють хромовою сумішшю або кислотою нітратною до камфори.



3. Синтетичну рацемічну камфору отримують за методом В. Е. Тіщенка з пінену, що міститься в скипидарі. Піненову фракцію ізомеризують у камфен за допомогою каталізатора - титану (IV) оксиду, а потім при взаємодії з кислотою мурашиною отримують борнілформіат, який гідролізують до борнеолу й окиснюють у камфору:

  • 3. Синтетичну рацемічну камфору отримують за методом В. Е. Тіщенка з пінену, що міститься в скипидарі. Піненову фракцію ізомеризують у камфен за допомогою каталізатора - титану (IV) оксиду, а потім при взаємодії з кислотою мурашиною отримують борнілформіат, який гідролізують до борнеолу й окиснюють у камфору:



Ідентифікація камфори рацемічної

  • 1. Температура плавлення - 172-180 °С.

  • 2. ІЧ-спектроскопія.

  • 3. Питоме обертання 10 %-ного розчину в етанолі - від -0,15° до +0,15°.

  • 4. За реакцією з гідроксиламіну гідрохлоридом у присутності натрію ацетату безводного з утворенням оксиму, який ідентифікують за температурою плавлення 118-121 °С:



5. Нефармакопейні реакції. Кольорові реакції з альдегідами:

  • 5. Нефармакопейні реакції. Кольорові реакції з альдегідами:

  • а) з фурфуролом – синьо-фіолетове забарвлення;

  • в) з ваніліном в Н2SO4 - червоно-фіолетове забарвлення;

  • с) з п-диметиламінобензальдегідом в Н2SO4 - рожеве забарвлення:



6. Реакції на кетогрупу: утворення оксиму, фенілгідразону, 2,4-динітрофенілгідразону, семікарбазону.

  • 6. Реакції на кетогрупу: утворення оксиму, фенілгідразону, 2,4-динітрофенілгідразону, семікарбазону.

  • Наприклад, з розчином 2,4-динітрофенілгідразину в кислоті хлоридній при нагріванні до кипіння камфора дає жовте забарвлення і осад жовтого кольору, температуру плавлення якого вимірюють:

  • 7. УФ-спектрофотометрія.

  • 8. d-камфора, l-камфора і рацемічна камфора відрізняються одна від одної деякими константами: температурою замерзання, питомим обертанням (10 % етанольний розчин), температурою плавлення 2,4-динітрофенілгідразону.



Кількісне визначення камфори рацемічної

  • 1. Для субстанції ДФУ не передбачає кількісного визначення.

  • 2. Оксимний метод. Ґрунтується на взаємодії камфори з гідроксиламіну гідрохлоридом. Нерозчинний у воді оксим визначають гравіметрично або титрують еквівалентну кількість кислоти хлоридної, що виділилася, розчином натрію гідроксиду, індикатор - бромтимоловий синій. Em = М. м.

  • 3. Камфора може бути кількісно визначена також колориметрично за продуктами реакції з альдегідами.

  • 4. ГРХ.



Зберігання і застосування камфори

  • Зберігання і застосування камфори

  • У ЩЗК, у прохолодному місці.

  • Камфору застосовують як стимулятор центральної нервової системи та кардіотонічний засіб ля комплексної терапії гострої і хронічної серцевої недостатності, при колапсі, пригніченні дихання, отруєнні снодійними та наркотичними засобами.

  • Призначають внутрішньо або підшкірно у вигляді 20 % олійного розчину. При зовнішньому застосуванні камфора проявляє місцеву подразнюючу та антисептичну дію.

  • Специфічна аналептична дія камфори зумовлена наявністю в її молекулі карбонільної групи, а також активованої нею найближчої метиленової групи. Будь-які зміни в структурі камфори, зумовлені введення замісників, послаблює її аналептичну та кардіотонічну активність. Бром, що вводиться в молекулу, зумовлює появу седативного ефекту у бромкамфорі.

  • Форма випуску: 20 % р-н д/ін. амп. 2,0 і 5,0 мл.; 10 % олійний розчин (камфорна олія) фл. по 30 мл; 2 і 10 % спиртовий розчин (спирт камфорний) фл. по 40 мл.



Комплексні препарати, які містять ментол і камфору:

  • Камфомкен аерозоль 30 г – нітрофурал, ментол, олії евкаліптова, касторова, камфорна.

  • Каметон аерозоль 30 г - хлорбутанолгідрат, камфора, ментол, олії евкаліптова і вазелінова.

  • Пектусин табл. – ментол, олія евкаліптова.

  • Бороментол мазь – кислота борна, ментол, вазелін.

  • Гевкамен мазь – ментол, камфора, олії евкаліптова, гвоздична, м'ятна.

  • Ментоклар гель – суміш ефірних олій евкаліпта, м'яти перцевої, чабрецю, кедра, ментол, камфора.

  • Меновазин р-н – анестезин, новокаїн, ментол, етанол.

  • Бом-бенге мазь – ментол, метилсаліцилат.

  • Ефкамон мазь – камфора, олії гвоздична, гірчична, евкаліптова, ментол, метилсаліцилат, настоянка перцю стручкового, спирт коричний, хлоралгідрат.

  • Капсікам мазь – диметилсульфоксид, бензилнікотинат, камфора рацемічна, скипидар очищений.



Бромкамфора рацемічна (Bromcamphora racemata)

  • Властивості. Безбарвні кристали або білий кристалічний порошок з камфорним запахом і смаком. Дуже мало розчинний у воді, легко – у спирті, ефірі, хлороформі та жирних оліях.

  • Добування. Дією брому на камфору. Реакцію проводять у середовищі хлороформу або хлоралгідрату, розчинник відганяють, а бромкамфору перекристалізовують.



Ідентифікація бромкамфори

  • 1. Після нагрівання бромкамфори з натрію гідроксидом і цинковим порошком у фільтраті виявляють броміди за реакцією з хлораміном:

  • 2. Температура плавлення 74-76 °С.

  • 3. При нагріванні з H2SO4 конц. – червоно-буре забарвлення.

  • 4. УФ-спектрофотометрія.



Кількісне визначення бромкамфори

  • 1. Аргентометрія за модифікованим методом Фольгарда після кип'ятіння з ЗО %-ним р-ном КОН і цинковим порошком. До реакційної суміші додають 0,1 мл титрованого р-ну NH4SCN, (NH4)2Fe(SO4)2 і титрують р-ном AgNO3 до зникнення червоного забарвлення, Em = M.м.

  • FeNH4(SO4)2 + 3NH4SCN → Fe(SCN)3 + 2(NH4)2SO4

  • Fe(SCN)3 + 3AgNO3 → AgSCN↓ + Fe(NO3)3

  • Від об'єму р-ну AgNO3, який пішов на титрування, віднімають 0,1 мл р-ну NH4SCN.



2. Метод спалювання в кисні. Поглинальним розчином є гідроген пероксид. Бромід-йон, що утворюється, визначають меркуриметричним методом.

  • 2. Метод спалювання в кисні. Поглинальним розчином є гідроген пероксид. Бромід-йон, що утворюється, визначають меркуриметричним методом.

  • 3. В лікарських формах бромкамфору визначають рефрактометричним і спектрофотометричним методом при 306-308 нм (розчинник етанол).

  • Зберігання і застосування бромкамфори

  • У ЩЗК із темного скла, у захищеному від світла місці, при температурі не вище 25ºС.

  • Застосовують внутрішньо у вигляді таблеток по 0,1- 0,5 г як заспокійливий засіб.



Кислота сульфокамфорна (Acidum sulfocamphoratum)

  • 1,7,7-триметилбіцикло[2.2.1 ]гептан-2-он-

  • сульфонова-10-кислота, моногідрат

  • Властивості. Білий із жовтуватим відтінком кристалічний порошок. Дуже легко розчинний у воді і спирті, мало розчинний в ефірі.



Ідентифікація кислоти сульфокамфорної

  • 1. Присутність сульфогрупи встановлюють після мінералізації лікарського засобу з сумішшю натрію карбонату і натрію нітрату. Сульфати, що утворилися, виявляють за реакцією з розчином барію хлориду.

  • 2. Наявність кетогрупи підтверджують за утворенням жовто-оранжевого осаду гідразону при взаємодії з розчином 2,4-динітрофенілгідразину:

  • 3. Температура плавлення 192-195 °С, питоме обертання від -20 °С до -24 °С.



Кількісне визначення

  • Алкаліметрія, пряме титрування, індикатор - фенолфталеїн, Еm = M.м.

  • Кислота сульфокамфорна є складовою частиною розчину сульфокамфокаїну (Solutio Sulfocamphocainum 10 % pro injectionibus).

  • Склад: кислоти сульфокамфорної 49,6 г

  • основи новокаїну 50,4 г

  • води для ін'єкцій до 1 л



Отримана безбарвна або ледь жовтувата прозора рідина має рН 4,2-5,8 і дає позитивну реакцію на сульфо- і кетогрупу кислоти сульфокамфорної. Під дією розчину натрію гідроксиду виділяється маслянистий осад основи новокаїну, який після екстракції хлороформом дає реакцію на первинну ароматичну аміногрупу.

  • Отримана безбарвна або ледь жовтувата прозора рідина має рН 4,2-5,8 і дає позитивну реакцію на сульфо- і кетогрупу кислоти сульфокамфорної. Під дією розчину натрію гідроксиду виділяється маслянистий осад основи новокаїну, який після екстракції хлороформом дає реакцію на первинну ароматичну аміногрупу.

  • При кількісній оцінці методом алкаліметрії встановлюють вміст кислоти сульфокамфорної та нітритометричним методом визначають основу новокаїну.

  • Зберігання і застосування

  • У ЩЗК, в захищеному від світла місці.

  • Фармакологічна дія сульфокамфокаїну аналогічна камфорі, але в зв`язку з доброю розчинністю в воді він швидко всмоктується. Показаний при гострій серцевій і дихальній недостатності, при кардіогенному шоку та ін.

  • Форма випуску – 10 % розчин д/ін. Амп. 2,0 №10.





Схожі:

Лекція №8 iconЛекція Лекція для проведення занять зі студентами некартографічних спеціальностей Дисципліна: Військова топографія
Навчитись правилам переходу від дирекційного кута до магнітного азимута і навпаки
Лекція №8 iconЛекція 1 Петренко Н. В
Медсестринський процес історичний нарис. Професійні організації медичних сестер Лекція 1 Петренко Н. В
Лекція №8 iconЛекція Лекція для проведення занять зі студентами некартографічних спеціальностей Дисципліна: Військова топографія
Навчити визначати і координати об’єктів (цілей) за топографічною картою і наносити об’єкти (цілі) на карту за їх координатами
Лекція №8 iconЛекція 6 Лекція 6 Стандартизація лз рослинного походження
Рослина (ціла, подрібнена, різана), частини рослини, водорості, гриби, лишайники в необробленому, звичайно висушеному, вигляді, але,...
Лекція №8 iconЛекція на тему: лекція на тему: " ішемічний інсульт" професор с.І. Шкробот
Гостре порушення мозкового кровообігу, яке супроводжується структурними змінами в тканині мозку і стійкими органічними неврологічними...
Лекція №8 iconЛекція на тему: Лекція на тему: Гігієнічне значення погоди та клімату. Акліматизація. Клімат і погода
Погода-це сукупність фізичних властивостей приземного шару атмосфери за відносно короткий проміжок часу
Лекція №8 iconЛекція №1. Лекція №1. Філософія, коло її проблем. Світогляд. Типи світогляду
Тільки людина (навіть коли вона молода й здорова) знає про неминучість власної смерті, і це знання примушує її думати про сенс життя...
Лекція №8 iconЛекція 6 Лекція 6 Стандартизація лз рослинного походження Рослинна сировина (Herbal substances)
Рослина (ціла, подрібнена, різана), частини рослини, водорості, гриби, лишайники в необробленому, звичайно висушеному, вигляді, але,...
Лекція №8 iconЛекція на тему: Лекція на тему
Урбанізація-це світовий історичний процес підвищення ролі міст у житті суспільства, поступове перетворення його в міське за характером...
Лекція №8 iconЛекція Принцип інкапсуляції Лекції для студентів 2 курсу
Бублик Володимир Васильович Об'єктно-орієнтоване програмування Частина Об'єктне програмування. Лекція Принцип інкапсуляції

Додайте кнопку на своєму сайті:
dok.znaimo.com.ua


База даних захищена авторським правом ©dok.znaimo.com.ua 2013
звернутися до адміністрації
dok.znaimo.com.ua
Головна сторінка