Звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху; звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху


НазваЗвернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху; звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху
Дата конвертації14.07.2013
Розмір445 b.
ТипПрезентации



звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху;

  • звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху;

  • засвоєння знань щодо реформування Російської імперії у другій половині ХІХ ст.;

  • збагачення словникового запасу.



ПЛАН

  • 1) Національно-визвольний рух в Україні у першій половині XIX ст.

  • 2) Реформи 60-80 рр. XIX ст. у Росії та їх значення для України

  • 3) Економічний і соціальний розвиток України (друга пол. ХХ - поч. ХІХ)

  • 4) Зростання національно-визвольного руху в Україні

  • 5) Соціально-економічна ситуація в Україні на початку XX ст.

  • 6) Причини та наслідки революції 1905-1907 рр. Реформи Столипіна

  • 7) Перша світова війна та ставлення українських партій до неї.



Студенти повинні знати:

  • дати: 1846-1848 рр., 1861 р., 1864 р., 1900 р., січень 1905 р., 1906 р.;

  • поняття, терміни, назви: царський маніфест про скасування кріпосного права, РУП, столипінська аграрна реформа, революція, реформа, республіка;

  • особистості в історії: Т. Шевченко, М.Міхновський, П. Столипін.



Національно-визвольний рух в Україні у першій половині XIX ст.

Перша половина 19 ст. це період визрівання глибокої суспільно-політичної кризи у Російській імперії, складовою частиною якої були українські землі.Ця криза викликала виникнення суспільних рухів, які намагалися знайти вихід із скрутного становища.

Посилення експлуатації селянства в умовах занепаду феодально-кріпосницької системи викликало протидію у пригнічених народних мас. Залежно від обставин ця протидія набувала різних пасивних і активних форм.

У 1803 р. на Правобережній Україні відбулися масові виступи селян 24 сіл і містечок Черкаського повіту Київської губернії. За неповними даними, в Україні від 1795 до 1825 року відбулося понад 100 виступів кріпосних селян.

  • У 1803 р. на Правобережній Україні відбулися масові виступи селян 24 сіл і містечок Черкаського повіту Київської губернії. За неповними даними, в Україні від 1795 до 1825 року відбулося понад 100 виступів кріпосних селян.

  • Вони всі були приречені на поразку через незначну кількість учасників, неорганізованість, стихійність, локальність дій та ін.

  • У 1829 році розпочалося повстання у Шебелинській слободі на Слобожанщині. Селяни виступили проти надв’язуваного їм статусу військових поселенців.

  • В 1830-1831 рр. у зв‘язку з польським повстанням відбулись виступи селян на Київщині.

  • 1832-1833 рр. - селянські заворушення на Харківщині, Херсонщині, Чернігівщині були викликані голодом.



Під час Кримської війни виникає нова форма селянського руху – “Київська козаччина”. Приводом до його появи став царський маніфест 29 січня 1855 року про створення державного ополчення. “Київська козаччина” стала наймасовішим селянським рухом першої половини 19 ст. Він охопив понад 400 сіл, 180 тис. осіб.

  • Під час Кримської війни виникає нова форма селянського руху – “Київська козаччина”. Приводом до його появи став царський маніфест 29 січня 1855 року про створення державного ополчення. “Київська козаччина” стала наймасовішим селянським рухом першої половини 19 ст. Він охопив понад 400 сіл, 180 тис. осіб.

  • У 1856 році розгортається новий масовий рух - “Похід у Таврію за волею” селян Катеринославщини та Херсонщини. В ньому взяли участь 75 тис. осіб.

  • Головним центром селянського руху проти кріпосницьких порядків та національного гніту у 20-30 роки стало Поділля, де протягом 23 років активно діяли повстанські загони під проводом У.Кармелюка.

  • Протягом 1826-1847 рр. відбулося 250 селянських виступів, а в 1849-1854 рр. – 104.



Устим Якимович Кармелюк (27 лютого (10 березня) 1787-10 (22) жовтня 1835), село Головчинці Літинського повіту Подільської губернії, нині Кармалюкове Жмеринського району Вінницької області — 10 (22) жовтня 1835, Шляхові Коричинці, нині Хмельницької області) — український національний герой, керівник повстанського руху на Поділлі у 1813–1835 роках проти національного і соціального гніту.

  • Устим Якимович Кармелюк (27 лютого (10 березня) 1787-10 (22) жовтня 1835), село Головчинці Літинського повіту Подільської губернії, нині Кармалюкове Жмеринського району Вінницької області — 10 (22) жовтня 1835, Шляхові Коричинці, нині Хмельницької області) — український національний герой, керівник повстанського руху на Поділлі у 1813–1835 роках проти національного і соціального гніту.





Кирило-Мефодіївське товариство

  • Наприкінці XVIII — початку XIX ст. в Україні розпочинається національно-культурне відродження. Суть цього процесу полягає у відновленні різних сфер (національної, духовної, культурної, мовної тощо) буття народу після їхнього занепаду. У добу відродження посилюється активність національної еліти, свідомих суспільних сил, які пожвавлюють свою діяльність у всіх сферах життя — від культури до політики.

  • 1846 р - виникнення. у Києві української політичної організації — Кирило-Мефодіївського товариства. Таємна організація виникла під впливом загострення протистояння в Європі між силами абсолютизму і демократії; ідеологічно сформувалася на основі передових західноєвропейських філософських систем та ідей польського романтизму; організаційно згуртувалася, наслідуючи приклад європейських таємних організацій; стала своєрідною реакцією українського народу на посилення наступу царату на його права.



Засновниками Кирило-Мефодіївського товариства були В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркевич. Пізніше до його складу увійшли Г. Андрузький, О. Навроцький, Д. Пильчиков, І. Посяда, М. Савич, О. Тулуб. У роботі товариства активну участь брав і Т. Шевченко. Основні програмні положення цієї організації сформульовані у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія». Характерною рисою цього об'єднання була чітка, яскраво виражена релігійна спрямованість

  • Засновниками Кирило-Мефодіївського товариства були В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркевич. Пізніше до його складу увійшли Г. Андрузький, О. Навроцький, Д. Пильчиков, І. Посяда, М. Савич, О. Тулуб. У роботі товариства активну участь брав і Т. Шевченко. Основні програмні положення цієї організації сформульовані у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія». Характерною рисою цього об'єднання була чітка, яскраво виражена релігійна спрямованість



  • Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), творів Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.).

  • Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 року за доносом провокатора Олексія Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані



Реформи 60-80 рр. XIX ст. у Росії та їх значення для України

  • Каталізатором реформаційного процесу в Росії стала Кримська війна. Вона показала занепад господарства, кризу організації праці, наростання соціальної напруженості. Спираючись на прагматично настроєну частину імперської бюрократії, Олександр II вирішив перейти до радикальних реформ. Першим його кроком було підписання 19 лютого 1861 р. маніфесту про скасування кріпосного права.



Аграрна реформа 1861 р.

Принципові риси: ліквідація особистої залежності селян від поміщиків; створення органів селянського самоуправління; наділення селян землею та визначення за неї повинностей; викуп селянських наділів.
  • Наслідки: Маючи підтримку держави та користуючись відсутністю земельного розмежування до реформи, поміщики Російської імперії не тільки захопили найкращі землі, а й відрізали в селян чимало їхньої: від 14% у Херсонській губернії до 37% — у Катеринославській. Тому після проведення реформи 220 тис. українських селян залишилися безземельними, майже 100 тис. мали наділ до однієї десятини і 1600 тис. — від однієї до трьох десятин. У цілому ж у пореформенний період майже 94% селянських господарств володіли наділами до 5 десятин, що не давало змоги ефективно вести господарство.

  • Реформа 1861 р. зберігала селянську общину, яка перетворювалася в найнижчу адміністративну одиницю. До її функцій належали місцеве самоврядування, забезпечення своєчасної сплати селянами платежів та податків і виконання ними повинностей. Переважання індивідуальних господарств зумовило в перспективі більший потяг українських селян до приватної власності, ніж у селян російських.



Земська, судова та військова реформи

  • Земська реформа (1864) передбачала створення виборних місцевих органів самоуправління — земств. Діяльність земств суворо регламентувалася законом. Вони контролювали місцеве господарство, народну освіту, медичне обслуговування, благоустрій, шляхи сполучення тощо. Уряд пильно стежив за діяльністю земств, не допускаючи обговорення на їхніх засіданнях політичних питань, забороняючи будь-які контакти губернських земських установ між собою, боячись організованої опозиції та висування єдиних вимог.

  • Судова реформа (1864) базувалася на запровадженні низки прогресивних принципів: безстановості судочинства, незалежності суддів від адміністрації, гласності судового процесу, змагальності сторін при розгляді судової справи (у судах з'явилися прокурор, який звинувачував, та адвокат, який захищав підсудного). Крім того, було запроваджено суд присяжних у карному судочинстві. Всі ці прогресивні зміни, що сприяли зростанню в народі громадянської самосвідомості, були практичним кроком до створення правової держави.

  • Військова реформа (1864), що здійснювалася п'ятнадцять років, мала на меті шляхом модернізації армії створити сучасне боєздатне військо. Ця реформа замінила ненависну рекрутчину загальною військовою повинністю, скоротила термін військової служби до 6—7 років, заборонила тілесні покарання тощо.



Наслідки реформ

  • Скасування кріпосного права і пов'язані з ним перетворення в українських землях — складовій Російської імперії — спричинили низку суперечливих тенденцій та процесів: з одного боку, вони зумовлювали збереження землеволодіння поміщиків та прогресуючий занепад і деградацію їхніх маєтків, обезземелення та розшарування селянства, аграрне перенаселення, вимушені міграції, зростання протиріч між всестановою виборністю до земств і авторитарним режимом, між самодержавством і створюваною ним правовою державою тощо, з іншого боку — формували нестанову приватну власність на землю, сприяли становленню ринку робочої сили, стимулювали розвиток підприємництва, розширювали сферу функціонування ринкових відносин, створювали передумови для становлення громадянського суспільства.



Економічний і соціальний розвиток України

  • У першій половині XIX ст. почалися суттєві зрушення в аграрному секторі: поступова руйнація натурального господарства та еволюційний перехід господарської діяльності на рейки товарності та підприємництва. Характерною рисою розвитку аграрних відносин цього періоду була нерівномірність втягування поміщицьких господарств у товарне виробництво. Поступово в товарне виробництво втягуються і селянські господарства, що стимулювало процес поглиблення майнової диференціації селянства. В умовах масового обезземелення починає формуватися заможна селянська верхівка. Шляхом дрібного підприємництва, лихварства, чумакування, посередницької торгівлі ця частина селянства накопичує капітали, готуючись до крупної підприємницької діяльності. У цей період розширюється сфера застосування вільної праці, поглиблюється галузева спеціалізація, в окремих господарствах дедалі помітнішими стають часткові агротехнічні зрушення.

  • У дореформений період еволюційні, але глибокі зміни сталися в промисловому розвиткові. Початок промислового перевороту , суть якого полягала в поступовому переході від феодальної мануфактури до капіталістичної фабрики. На першому етапі, який тривав від початку сторіччя до середини 30-х років, основними промисловими підприємствами були селянські промисли, міські ремісничі майстерні, мануфактури, що базувалися на примусовій кріпацькій праці та ручній техніці. Це був період помітних кількісних зрушень. При стимулюючій дії казенних замовлень (насамперед воєнного відомства) зростає кількість промислових підприємств. Зокрема, в Україні їхня кількість (без винокурень) зросла з 200 у 1793 р. до 649 у 1830 р. Збільшується і кількість зайнятих у промисловості робітників та обсяги виробленої продукції.

  • У першій третині XIX ст. зростання ролі вільнонайманої праці. У 1828 р. підприємства з вільнонайманою робочою силою становили 46,2% усіх підприємств, на яких працювало 25,6% робітників. Характерною рисою цього етапу був уповільнений промисловий розвиток.



Отже, розвиток сільського господарства українських земель у складі Російської імперії в першій половині XIX ст. визначали такі тенденції:

Отже, розвиток сільського господарства українських земель у складі Російської імперії в першій половині XIX ст. визначали такі тенденції:
  • домінування в аграрній сфері поміщицького землеволодіння, яке перебувало в кризовому стані;

  • посилення експлуатації селянства, його майнова диференціація;

  • застосування застарілих способів і засобів ведення господарства; поява в аграрному секторі надлишків робочої сили;

  • поступова руйнація натурального господарства та розвиток підприємництва.

Динаміка розвитку промислової сфери цієї доби визначалась сумарною дією низки процесів: бурхливим зростанням кількості промислових підприємств; промисловим переворотом, запровадженням нової техніки та технологій; поступовим витісненням кріпосницької мануфактури капіталістичною фабрикою; збільшенням ролі вільнонайманої праці; виникненням нових галузей промисловості; поступовим переміщенням промислових підприємств з сіл у міста; формуванням спеціалізації районів на виробництві певної промислової продукції.
  • Всі зазначені тенденції та процеси становлять суть і зміст двох суспільних явищ: кризи, занепаду, але ще певного домінування старих феодальних відносин та структур, які дедалі більше гальмують розвиток суспільства, з одного боку, і зародження, становлення та формування в межах феодалізму нових капіталістичних відносин — з іншого.



Соціально-економічна ситуація в Україні на початку XX ст.

  • Рубіж XIX і XX ст. характерний в Україні завершенням промислового перевороту і переходом до індустріалізації, суть якої полягала в розбудові крупної машинної індустрії, якісній зміні структури господарства. На початку XX ст. Україна за рівнем концентрації промислового виробництва в основних галузях не тільки домінувала в Російській імперії, а й посідала одне з перших місць у світі. Важливою особливістю промислового розвитку України був нерівномірний розвиток її регіонів. Якщо Південь України досить швидко перейшов на капіталістичні рейки і бурхливо розвивав промислове виробництво, то південно-західний регіон орієнтувався головним чином на аграрний сектор, і тут домінував дрібнобуржуазний уклад. Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало від інших регіонів України.



Поступово в українських землях склалася певна спеціалізація промислових районів. Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн — марганцевої, Кривий Ріг — залізорудної, Правобережжя і певною мірою Лівобережжя — цукрової.

  • Поступово в українських землях склалася певна спеціалізація промислових районів. Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн — марганцевої, Кривий Ріг — залізорудної, Правобережжя і певною мірою Лівобережжя — цукрової.

  • Характерною рисою розвитку української промисловості була її підпорядкованість імперському центру, який вбачав в Україні насамперед потужну сировинну базу.

  • Перетворення землі на товар кардинально змінило життя не тільки дворянства, а й селянства. У пореформений період інтенсивно розгорнувся процес його майнової диференціації. Характерною рисою цього процесу було не рівномірне розшарування, а катастрофічна поляризація: 1917 р. частка заможних господарств (понад 15 десятин) становила 5,1%, а відсоток безземельних та малоземельних селян в Україні сягнув 80,5% .



Отже, промисловому розвиткові Наддніпрянської України на початку XX ст. були притаманні:

Отже, промисловому розвиткові Наддніпрянської України на початку XX ст. були притаманні:
  • концентрація виробництва, утворення монополій,

  • спеціалізація районів, значний вплив іноземного капіталу,

  • нерівномірний розвиток українських регіонів,

  • вищі від загальноімперських темпи розвитку, перетворення України на один з головних промислових районів Російської імперії.

Ці процеси, з одного боку, відображали розвиток української промисловості у контексті загальноросійських тенденцій, з іншого — були своєрідним підсумком впливу місцевих чинників.

В аграрному секторі України зберігали свої позиції крупні поміщицькі латифундії; перетворення землі на товар спричинило посилення майнової диференціації селянства; посилилася експлуатація народних мас; загострилася проблема аграрного перенаселення тощо. Всі ці чинники посилювали напруженість у суспільстві, вели до загострення соціальних протиріч.

Причини революції 1905-1907 рр.

  • зволікання з остаточним вирішенням аграрного питання,

  • посилення експлуатації робітничого класу,

  • об'єктивна зацікавленість буржуазії в її залученні до вирішення важливих державних проблем,

  • національний гніт,

  • відсутність демократичних свобод тощо створювали ґрунт для стихійного вибуху невдоволення народних мас.

  • поява та зміцнення наприкінці XIX — на початку XX ст. широкого спектра політичних партій,

  • розширенню сфери їхніх дій, посиленню впливу на маси;

  • втрата авторитету та частковое послаблення царизму в зв'язку з поразкою в російсько-японській війні 1904—1905 pp.



Хід революції

І фаза — «піднесення» (січень—жовтень 1905 p.):
  • — наростання масової боротьби, посилення її політичного характеру;

  • — політизація народних мас;

  • — активізація процесу самоорганізації суспільства (утворення політичних партій, рад, профспілок тощо);

  • — поширення хвилі заворушень серед селян та армії;

  • — переплетення та взаємовплив робітничого, селянського та національно-визвольних рухів.



II фаза — «кульмінація» (жовтень—грудень 1905 р.):

II фаза — «кульмінація» (жовтень—грудень 1905 р.):
  • — коротка стабілізація в країні та певне розмежування політичних сил після публікації царського Маніфесту 17 жовтня;

  • — діалог та легальна взаємодія між опозицією та владними структурами;

  • — активне формування багатопартійної системи;

  • — посилення пропаганди та агітації крайньо лівих партій — більшовиків та есерів;

  • — організація лівими силами хвилі збройних повстань у грудні 1905 р. (повстанськими центрами в Україні були Харків, Олександрівськ, Катеринослав, Горлівка та інші міста).



III фаза — «спад» (січень 1906 — червень 1907p.):

III фаза — «спад» (січень 1906 — червень 1907p.):
  • — посилення репресій (каральні експедиції, арешти, обшуки тощо);

  • — помітне зменшення масштабів та інтенсивності робітничих страйків та селянських виступів;

  • — перехід більшості політичних партій у підпілля;

  • — поширення серед революціонерів терористичних форм боротьби (1906—1907 pp. у Російській імперії було вбито та поранено 97 тис. посадових осіб, на П. Столипіна було здійснено 10 замахів);

  • — спроби опозиції продовжити антифеодальну, антиімперську, антикапіталістичну боротьбу парламентськими методами у стінах Державної думи;

  • — перехід реакції у наступ.



Наслідки революції

  • Наслідком широкомасштабного жовтневого політичного страйку стало підписання 17 жовтня Миколою II Маніфесту, у якому народові обіцяли громадянські свободи (недоторканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів), декларувалося скликання російського парламенту — законодавчої Державної думи із залученням до виборів усіх верств населення. Цей документ мав надзвичайно важливі наслідки.

  • По-перше, він суттєво розширив межі легальної політичної та культурної діяльності, помітно її пожвавив та урізноманітнив. У 1905 р. в Лубнах виникає перша в Російській імперії україномовна газета «Хлібороб». Незабаром газети українською мовою почали виходити в Катеринославі, Одесі, Полтаві, Харкові та інших містах. Засновуються перші українські суспільно-політичні журнали — «Дзвін», «Українська хата», «Рідний край», «Посів», «Село» тощо. Всього протягом 1905—1907 pp. виходило 24 україномовних видання. У Києві, Катеринославі, Одесі, Чернігові, Ніжині та інших містах виникають осередки культурно-освітньої організації «Просвіта».

  • По-друге, нового імпульсу було надано процесові масової самоорганізації суспільства, тобто утворенню партій, рад, профспілок та інших суспільних організацій. Саме цього періоду відбувалося формування та становлення провідних політичних сил, які визначили характер та динаміку суспільно-політичних подій в Україні 1917—1920 pp. Під час революції зростає численність партії російських есерів, більшовицької та меншовицької фракцій РСДРП. Водночас на базі попередніх об'єднань виникають і набирають сили та досвіду українські партії, які 1917 р. стануть домінуючими в Центральній Раді: 1905 р. з частини Революційної української партії (РУП), що перейшла на марксистську платформу, утворюється Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП); у 1907 р. на основі гуртків есерів, які вийшли з РУП ще 1903—1904 pp., виростає Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР).

  • Слабкість та незрілість парламентської форми правління, з одного боку, і необхідність консолідації опозиційних сил — з іншого зумовили появу нової альтернативної моделі організації влади — Ради робітничих депутатів.

  • Утворення профспілок.Зростання політичної свідомості, концентрація сил, організованість селянського руху цього періоду.



Реформи Столипіна

  • Столипін Петро Аркадійович (1862—1911) — російський державний діяч. У квітні 1906 р. призначений міністром внутрішніх справ, у липні — прем'єр-міністром. З ім'ям Столипіна пов'язані активна протидія революції 1905—1907 pp., розпуск II Державної думи і зміни положення про вибори до неї на користь заможних верств населення. Вершиною діяльності Столипіна стала аграрна реформа, яка розпочалася в 1906 р. і набула широкого розмаху, зокрема в Україні. Столипін негативно ставився до українства, вважаючи багатомільйонний народ «інородцями», всіляко підтримував діяльність великоросійських шовіністів в Україні. 1 вересня 1911 р. під час перебування в Києві був смертельно поранений агентом охранки, колишнім анархістом М. Богровим. Похований на території Києво-Печерської лаври.



Ще в ході революції прем'єр-міністром П. Столипіним було проголошено курс на реформування аграрного сектора. Комплекс реформ, розпочатих указом 9 листопада 1906 p., був логічним продовженням модернізаційних процесів у Росії середини XIX ст.

  • Ще в ході революції прем'єр-міністром П. Столипіним було проголошено курс на реформування аграрного сектора. Комплекс реформ, розпочатих указом 9 листопада 1906 p., був логічним продовженням модернізаційних процесів у Росії середини XIX ст.

  • У його основі лежало три головні ідеї: руйнування селянської общини, дозвіл селянину отримати землю в приватну власність (хутір чи відруб), переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу. Стрижнем столипінської аграрної реформи була ставка на особисту ініціативу та конкуренцію, які протиставлялися традиційній общинній рівності в бідності.



Аграрними перетвореннями П. Столипін хотів комплексно вирішити низку важливих завдань: підняти ефективність сільськогосподарського виробництва, підвищити товарність селянського господарювання, зміцнити соціальну опору самодержавства на селі, вирішити проблему аграрного перенаселення. Хоча здійснення столипінських планів у перспективі обіцяло поліпшення ситуації в суспільстві, вони були зустрінуті значною мірою вороже. Характерно, що проти них виступили і праві, і ліві політичні сили. Правих не влаштовувало руйнування традиційного сільського укладу, а ліві не бажали послаблення протиріч на селі, які були збудниками революційної активності селянства. Цікаво, що і саме селянство імперії у своїй масі, якщо не вороже, то дуже насторожено поставилося до реформаторських ідей.

  • Аграрними перетвореннями П. Столипін хотів комплексно вирішити низку важливих завдань: підняти ефективність сільськогосподарського виробництва, підвищити товарність селянського господарювання, зміцнити соціальну опору самодержавства на селі, вирішити проблему аграрного перенаселення. Хоча здійснення столипінських планів у перспективі обіцяло поліпшення ситуації в суспільстві, вони були зустрінуті значною мірою вороже. Характерно, що проти них виступили і праві, і ліві політичні сили. Правих не влаштовувало руйнування традиційного сільського укладу, а ліві не бажали послаблення протиріч на селі, які були збудниками революційної активності селянства. Цікаво, що і саме селянство імперії у своїй масі, якщо не вороже, то дуже насторожено поставилося до реформаторських ідей.

  • Найбільший успіх реформи Столипіна мали в Україні. Це пояснюється особливостями української ментальності, сильнішим, ніж у росіян, потягом до індивідуального господарювання, порівняно меншою поширеністю на території України селянських общин. Протягом 1907— 1915 pp. на Правобережжі вийшли із общини 48% селян, на Півдні — 42%, на Лівобережжі — 16,5%. На 1916 р. утворилося 440 тис. хуторів, що становило 14% селянських дворів.

  • Однак остаточно зруйнувати селянську общину не вдалося. Не змогла реформа ліквідувати і поміщицьке землеволодіння, хоча спроби перерозподілу поміщицьких земель шляхом купівлі-продажу через Селянський поземельний банк робилися владою досить енергійно. Певною мірою зазнала краху і переселенська політика Столипіна. На нові землі протягом 1906—1912 pp. виїхало з України майже 1 млн осіб. На жаль, погана організація процесу переселення призвела до того, що лише 1911 р. повернулося додому 68,5% переселенців.



Перша світова війна та ставлення українських партій до неї

  • Влітку 1914 р. загострення міжімперіалістичних протиріч дійшло до фатальної межі. Світ опинився в полум'ї Першої світової війни.

  • З початком війни українські землі перетворилися на арену воєнних дій, а самі українці мусили воювати за чужі інтереси і брати участь у братовбивчому протистоянні, адже в російській армії перебувало 3,5 млн. українців, у австроугорській — 250 тис.

  • Війна зумовила глибокий розкол національного руху, який відбувся у двох площинах: як між українцями воюючих сторін, так і в межах Російської та Австро-Угорської імперій — на прибічників та противників переможної війни.







Відверто проавстрійські позиції зайняла утворена в серпні 1914 р. у Львові Головна Українська Рада, що була міжпартійним блоком, до складу якого входили радикальна, соціал-демократична та націонал-демократична партії. На чолі цього об'єднання став К. Левицький. У Маніфесті, випущеному Радою 3 серпня 1914 p., зазначалося: «Ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю, ...яке знайшло охорону в конституційному ладі австрійської держави».

  • Відверто проавстрійські позиції зайняла утворена в серпні 1914 р. у Львові Головна Українська Рада, що була міжпартійним блоком, до складу якого входили радикальна, соціал-демократична та націонал-демократична партії. На чолі цього об'єднання став К. Левицький. У Маніфесті, випущеному Радою 3 серпня 1914 p., зазначалося: «Ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю, ...яке знайшло охорону в конституційному ладі австрійської держави».

  • За ініціативи Головної Української Ради незабаром було створено легіон Українських січових стрільців (УСС). Дотримуючись класичного імперського правила «не озброювати підкорені народи та не створювати з їх представників численні національні бойові одиниці», Австрійська імперія, навіть маючи гостру потребу в живій силі, чинила певні перешкоди при формуванні легіону. Так, з 28 тис. бажаючих до УСС було зараховано лише 2,5 тис. осіб.





Водночас з утворенням Головної Української Ради група емігрантів із Східної України (Д. Донцов, В. Дорошенко, А. Жук, О. Скоропис-Йолтуховський та ін.) заснували у Відні свою організацію — Союз визволення України (СВУ). Програмною метою СВУ було утворення самостійної Української Держави, встановлення конституційної монархії, заснування демократичного устрою, надання рівних прав і свобод представникам усіх національностей, забезпечення самостійності української церкви. СВУ вів активну пропагандистську та агітаційну роботу, домігся, щоб українські полонені в Австрії та Німеччині були виділені в окремі табори. Він отримував матеріальну допомогу від країн Четверного союзу, яка зараховувалася як державний борг майбутньої самостійної України.

  • Водночас з утворенням Головної Української Ради група емігрантів із Східної України (Д. Донцов, В. Дорошенко, А. Жук, О. Скоропис-Йолтуховський та ін.) заснували у Відні свою організацію — Союз визволення України (СВУ). Програмною метою СВУ було утворення самостійної Української Держави, встановлення конституційної монархії, заснування демократичного устрою, надання рівних прав і свобод представникам усіх національностей, забезпечення самостійності української церкви. СВУ вів активну пропагандистську та агітаційну роботу, домігся, щоб українські полонені в Австрії та Німеччині були виділені в окремі табори. Він отримував матеріальну допомогу від країн Четверного союзу, яка зараховувалася як державний борг майбутньої самостійної України.



Оборонницьку, проросійську позицію в Наддніпрянській Україні спочатку зайняло Товариство українських поступовців (ТУП). Їхня газета «Рада» на початку війни закликала українців стати на захист Російської держави. «Ми, — пізніше згадував відомий діяч ТУПу О. Лотоцький, — ділили долю з Росією... ми стояли на тому, що перемога демократичних сил Росії — це заразом і наша перемога». Очевидно, тими ж мотивами керувалася і частина УСДРП на чолі з С. Петлюрою, яка закликала українців виконати «свій обов'язок громадян Росії». Відомі представники українського руху Д. Дорошенко, А. Вязлов, А. Ніковський брали участь у роботі Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу земств і міст, створеного з метою посилення оборонного потенціалу Російської імперії. Після лютневої (березневої) революції ТУП скликало 17 березня 1917 у Києві нараду представників українських організацій і партій, на якій засновано Українську Центральну Раду. Останній з'їзд ТУП у Києві 7 квітня 1917 ухвалив змагатися леґальними шляхами за здійснення автономії України й ТУП перейменувалося на Союз Українських Автономістів-Федералістів, який у червні 1917 перетворено на Українську Партію Соціалістів-Федералістів.

  • Оборонницьку, проросійську позицію в Наддніпрянській Україні спочатку зайняло Товариство українських поступовців (ТУП). Їхня газета «Рада» на початку війни закликала українців стати на захист Російської держави. «Ми, — пізніше згадував відомий діяч ТУПу О. Лотоцький, — ділили долю з Росією... ми стояли на тому, що перемога демократичних сил Росії — це заразом і наша перемога». Очевидно, тими ж мотивами керувалася і частина УСДРП на чолі з С. Петлюрою, яка закликала українців виконати «свій обов'язок громадян Росії». Відомі представники українського руху Д. Дорошенко, А. Вязлов, А. Ніковський брали участь у роботі Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу земств і міст, створеного з метою посилення оборонного потенціалу Російської імперії. Після лютневої (березневої) революції ТУП скликало 17 березня 1917 у Києві нараду представників українських організацій і партій, на якій засновано Українську Центральну Раду. Останній з'їзд ТУП у Києві 7 квітня 1917 ухвалив змагатися леґальними шляхами за здійснення автономії України й ТУП перейменувалося на Союз Українських Автономістів-Федералістів, який у червні 1917 перетворено на Українську Партію Соціалістів-Федералістів.



Наслідки війни

  • Війна принесла українським землям руйнацію господарства, гальмування поступального розвитку, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу. У Галичині за роки воєнного лихоліття було зруйновано понад 40% господарських та житлових будинків, понад 1,5 тис. промислових споруд. Навіть стратегічно важлива нафтова промисловість зменшила виробництво на 1/3. На Буковині у цей час поголів'я коней та свиней зменшилося на 60%, овець — на 47%. Не набагато кращою була ситуація і в Наддніпрянській Україні. Якщо 1913 р. тут функціонувало 3381 підприємство, то 1915 р. — лише 2849. На 1917 р. з 4 млн. селянських господарств 1,8 млн. дворів були без коней. У цей час в селах залишилося лише 38,7% працездатних чоловіків. Водночас з деградацією господарства в роки війни зростала його залежність від іноземного капіталу. Тільки 1916—1917 pp. 74% іноземних вкладів у розвиток кам'яновугільної промисловості Російської імперії було зроблено в підприємства Донбасу.

  • Отже, суть трагедії українського народу, пов'язаної з початком Першої світової війни, полягає в тім, що війна перетворила українські землі на об'єкт експансії, арену воєнних дій, а їхніх жителів — на учасників братовбивчого протистояння. Крім того, війна зумовила й інші негативні тенденції та процеси в суспільному розвитку цих земель: розкол національного руху, зведення нанівець легальних можливостей політичної та культурної діяльності, придушення опозиційних сил, застосування імперськими державними органами репресивних акцій, руйнацію народного господарства, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу.





Субтельний О. Україна: історія/ О. Субтельний – К.:1993. - 720 с.

  • Субтельний О. Україна: історія/ О. Субтельний – К.:1993. - 720 с.

  • Бойко О. Історія України/ О. Бойко – К.: 2006. - 688 с.

  • Грушевський М. Ілюстрована історія України з додатками та доповненнями/М.Грушевський. – Донецьк:БАО, 2007.-736 с.

  • Морар Н.П., Морар М.В. Історія України:навчально-методичний посібник/М.В. Морар,Н.П. Морар; ТДАТУ.- Мелітополь, 2007. – 102 с.

  • Шлєїна Л.І. Термінологічний словник з історії української культури (для студентів всіх спеціальностей)/ТДАТУ;уклад. Л.І. Шлєїна. – Мелітополь:2009.-24 с.

  • Бойко О.Д. Історія України:навчальний посібник:рекомендовано МОН України/О.Д.Бойко.-К.: Академвидав, 2007.-688с.

  • Ісакова Н.П. Історія України (в схемах і таблицях): навч. посібник/Н.П.Ісакова.-К.:Аграрна освіта,2005.-205с.

  • Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV ст.-К.: Наукова думка, 1991.-541с.

  • Історія українського війська з 383 ілюстраціями в тексті: в 2-х т.-Факс.вид .- Львів:Видання Івана Тиктора, 1936



Схожі:

Звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху; звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху iconНаціонально-визвольний рух у західноукраїнських землях під час революції 1848-1849рр в Астрійській імперії
Австрійській імперії (відбулося народне повстання у Відні й Будапешті, було скинуто уряд Меттерніха, імператор Фердинанд І пообіцяв...
Звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху; звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху iconЛекція Україна в XIX початок XX ст. План лекції. Промисловий переворот в Російській імперії у другій половині XIX ст на початку XX ст. Рух народників та політичне
Промисловий переворот в Російській імперії у другій половині XIX ст на початку XX ст
Звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху; звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху icon1. Розвиток національно-визвольного руху в міжвоєнний період. Розвиток національно-визвольного руху в міжвоєнний період

Звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху; звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху iconПорівняльний аналіз історичних подій 19 лютого 1861 року в Російській імперії І 19 червня 1862 в США
Миколи І. Здійснив ряд реформ: армійську, земську, судову, у 1861 скасував кріпосне право, за що одержав ім'я «Визволитель»
Звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху; звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху iconПорівняльний аналіз історичних подій,що відбулися 150 років тому Передумови
Збереження кріпосного права в Російській імперії означало її невідворотне перетворення в майбутньому на другорядну державу. До того...
Звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху; звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху iconПеріодизація національно-визвольної боротьби в Закарпатті І етап: 1920 – початок 1930-х рр
Домагання реалізації закріплених у Сен-Жерменському договорі автономних прав для краю (звернення до Ліги Націй 1922 р.)
Звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху; звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху iconПлан лекції План лекції Україна в кінці XVIII на початку XIX століть
Промисловий переворот в Російській імперії у другій половині XIX ст на початку XX ст
Звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху; звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху iconПлан лекції План лекції Україна в кінці XVIII на початку XIX століть
Промисловий переворот в Російській імперії у другій половині XIX ст на початку XX ст
Звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху; звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху iconВизначити складові піднесення національно – визвольного руху в Західній Україні у ІІ половині 70-90-х років ХІХ століття
Визначити складові піднесення національно визвольного руху в Західній Україні у ІІ половині 70-90-х років ХІХ століття
Звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху; звернення уваги на зародження в Російській імперії національно-ліберального руху iconЛекція Початки українського козацтва. Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Зародження козацтва як суспільного стану в Україні
Лекція Початки українського козацтва. Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького

Додайте кнопку на своєму сайті:
dok.znaimo.com.ua


База даних захищена авторським правом ©dok.znaimo.com.ua 2013
звернутися до адміністрації
dok.znaimo.com.ua
Головна сторінка