Ткаченко Валентина Іванівна Ткаченко Валентина Іванівна




НазваТкаченко Валентина Іванівна Ткаченко Валентина Іванівна
Дата конвертації27.02.2013
Розмір445 b.
ТипПрезентации


Ткаченко Валентина Іванівна

  • Ткаченко Валентина Іванівна

  • вчитель української мови і літератури Донецької загальноосвітньої школи

  • І – ІІІ ступенів № 43






— Неповторність взаємодії в межах комунікативного акту (полягає в тому, що мовленнєва інтеракція не має аналогів серед інших типів особистісних зв'язків людей у суспільстві);

  • — Неповторність взаємодії в межах комунікативного акту (полягає в тому, що мовленнєва інтеракція не має аналогів серед інших типів особистісних зв'язків людей у суспільстві);

  • — Незамінність іншими типами зв'язків між людьми (виявляється в тому, що кожна особистість для психологічного комфорту й психічного здоров'я повинна “ набрати ” певну кількість часу мовленнєвого спілкування);

  • — Взаємозалежність учасників міжособистісного спілкування (інколи є обтяжливою, але завжди неповторною і незамінною для конкретної людини та суспільства загалом);

  • — Взаємне з'ясування особистісних стосунків (виявляється в тому, що люди почувають себе комфортніше, якщо мають можливість поділитися думками, враженнями тощо);

  • — Наявність спільних знань (особистості спроможні комунікувати лише в тому випадку, коли спираються на спільні знання про світ, самих себе в ньому);

  • — Особистісні засади спілкування (на відміну від усталених типів “безособистісної ” комунікації, в основі якої – наперед визначені соціальні “ролі” учасників (викладач – студенти, суддя – підсудний тощо), інтерперсональне спілкування ґрунтується на врахуванні вироблених особистісних засад, які можуть не відповідати формальним соціальним законам і правилам).



Залежно від мети, соціальних і психологічних дистанцій, які виникають між партнерами, виокремлюють кілька рівнів міжособистісного спілкування:

  • Залежно від мети, соціальних і психологічних дистанцій, які виникають між партнерами, виокремлюють кілька рівнів міжособистісного спілкування:

  • — діловий (маніпулятивний); метою є організація спільної діяльності, пошук засобів підвищення ефективності співробітництва тощо;

  • — інтимно-особистісний; мета – задоволення потреби у розумінні, співчутті, співпереживанні.

  • За своєю сутністю інтерперсональне спілкування це – трансакційний процес, учасники якого залежать один від одного як творці комунікативного акту, залишаючись при цьому неповторними особистостями.

  • Відомі сучасні американські психологи П. Вацлавік,

  • Д. Бівін та та Д. Джексон у праці “ Прагматика людських комунікацій ” визначили найважливіші особливості трансакційності міжособистісного спілкування:

  • 1. Неуникність спілкування. Суть цього принципу в тому, що усі мусять комунікувати; комунікація не має свого “ Протичлена ” не-комунікації ”. Навіть якщо особа не хоче спілкуватися з кимось, то все ж вона стає джерелом інформації для інших і тим самим включається поза власною волею в усезагальну комунікацію.



2. Невідворотність спілкування. Полягає в тому, що інформація повідомлень у спілкуванні творить нові ментальні стани тих, хто її сприймає, чи навіть нові ситуації. Невідворотність результатів спілкування виразно підкреслює прислів'я: “ Слово не птах: випустиш – не впіймаєш ”.

  • 2. Невідворотність спілкування. Полягає в тому, що інформація повідомлень у спілкуванні творить нові ментальні стани тих, хто її сприймає, чи навіть нові ситуації. Невідворотність результатів спілкування виразно підкреслює прислів'я: “ Слово не птах: випустиш – не впіймаєш ”.

  • 3. Двоаспектність спілкування. Значеннєвий аспект спілкування передбачає описування осмисленого учасниками спілкування реального (чи такого, що вважається реальним) світу. Одночасно вони описують існуючи між ними взаємозв'язки: соціально-рольові, психологічні, духовні тощо. Це аспект реляційний. Кожен вчинок стосовно іншої особи є інформаційним у тому сенсі, що окреслює і модифікує взаємозв'язки між цими особами.

  • 4. Взаємопристусування учасників. Вимагає узгодження систем знаків вербального і невербального кодів комуникантів, які можуть суттєво відрізнятись. Йдеться не лише про різні мови, а й про специфічне використання засобів мовного коду спільної для мовця й слухача ідіоетнічної мови (ідіостилі), зумовлене різними соціальними, віковими, статевими, культурними та іншими чинниками.



5. Пунктуаційність подій. Передбачає внесення кожним з учасників комунікації у спілкування свого бачення послідовності, упорядкованості подій, причин і наслідків, стимулів і реакцій тощо. Усе це може стати причиною різноманітних міжособистісних конфліктів. Вчені стверджують, що природа стосунків залежить від пунктуації комунікативних послідовностей між учасниками спілкування.

  • 5. Пунктуаційність подій. Передбачає внесення кожним з учасників комунікації у спілкування свого бачення послідовності, упорядкованості подій, причин і наслідків, стимулів і реакцій тощо. Усе це може стати причиною різноманітних міжособистісних конфліктів. Вчені стверджують, що природа стосунків залежить від пунктуації комунікативних послідовностей між учасниками спілкування.

  • 6. Симетричність і/або компліментарність. Симетричність ґрунтується на засадах рівності, визнання кожним з учасників спілкування неповторності іншого. Компліментарність спирається на протилежні засади: один з учасників домінує, інший перебуває на позиції залежного, наприклад, викладач – студент, лікар – пацієнт тощо. Усі комунікативні взаємообміни або симетричні, або компліментарні, залежно від того, засновані вони на схожості чи на відмінності.

  • Отже, особливості міжособистісного спілкування свідчать про його визначальну роль у житті людини і суспільства загалом. Адже сутність людини полягає не тільки в тому, що вона homo sapiens, тобто істота, яка мислить, а й у тому, що вона homo loquen, тобто істота, яка розмовляє, спілкується.



  • Тенденції розвитку сучасного спілкування

  • У другій половині ХХ ст. характер спілкування істотно змінився, що зумовлено впливом науково-технічної революції. Однак, як зазначає Й. Стернін, найважливішою причиною цих змін є персоніфікація особистості ( термін російського історика й антрополога Б. Паригіна).

  • Персоніфікація особистості – усвідомлення людиною індивідуальної неповторності, несхожості та інших людей.

  • Персоніфікація впливає на мобільність, культуру особистості, почуття власної гідності, духовні й матеріальні потреби. Із персоніфікацією пов'язані вибір цінностей, прийняття самостійних рішень; зменшується час, протягом якого людина спілкується з близькими їй людьми, але відповідно збільшується час комунікації з новими, часто чужими і неприємними людьми; зростає дистанція між поколіннями; збільшується кількість мікрогруп у колективах, кількість об'єднань людей за груповими інтересами.

  • Персоніфікація особистості значною мірою позначається на спілкуванні, яке в сучасному суспільстві характеризується певними особливостями.



1. Розширюються сфери спілкування.

  • 1. Розширюються сфери спілкування.

  • 2. Час спілкування з тим, хто цікавить особистість, неухильно скорочується; багато часу забирає робота, транспорт; на спілкування з близькими залишається все менше часу.

  • 3. Збільшується питома вага коротких, поверховий мовленнєвих контактів; люди відучуються виголошувати розлогі монологи.

  • Зворотний зв’язок може бути вербальним і невербальним. Виявляється він у різних формах: слуховий, тактильний, зоровій. Гримаса, усмішка, блідість, почервоніння обличчя, уважний або розсіяний погляд, слова “ так ” або “ ні ” – усе це вияви зворотного зв'язку в між особистісному спілкуванні. Він надає адресантові інформацію, яка впливає на успішність чи неуспішність у досягненні комунікативної мети, тобто значною мірою визначає стратегію й тактику мовця, подальший перебіг комунікації.

  • Від часу тривання зворотного зв'язку, тобто інтерпретації інформації та реакції на неї мовця, залежить міра порозуміння в процесі комунікації. Ефект комунікації зростає, якщо мовець (адресант) виявляє достатню увагу до зворотного зв'язку, активізує його запитаннями, коментаріями, уточненнями, навіть контраргументами. Іншими словами, від уміння спостерігати за іншими залежить успіх комунікації.



  • Отже, елементарні компоненти комунікації – основа будь-якого міжособистісного спілкування. Інформація, яку створює адресат, використовуючи засоби мовного коду, парамови (жести, міміку, постави тіла тощо) та елементи інших семіотичних систем (графіки, діаграми, одяг тощо), потрапляє до адресата, який, враховуючи контекст і ситуацію спілкування і спираючись на власні когнітивні механізми, її опрацьовує, перетворюючи на індивідуальні смисли. Цей процес значною мірою залежить від форм мовного спілкування.







Усі типи ходів об’єднуються у мовленнєві взаємо-дії, а мовленнєві взаємодії - у трансакції.Тобто утворюється ієрархія мовленнєвої діяльності в діалозі:повідомлення(мовленнєвий акт) – мовленнєвий хід – мовленнєва взаємодія – мовленнєва трансакція.

  • Усі типи ходів об’єднуються у мовленнєві взаємо-дії, а мовленнєві взаємодії - у трансакції.Тобто утворюється ієрархія мовленнєвої діяльності в діалозі:повідомлення(мовленнєвий акт) – мовленнєвий хід – мовленнєва взаємодія – мовленнєва трансакція.

  • Основними типами мовленнєвих ходів є:

  • обрамлювальний (виконує функцію позначення меж мовленнєвих взаємодій і сприяє переважно привертанню уваги співбесідника);

  • фокусивний (має чіткі показники фокусування інформації,наприклад коментар);



ініціальний (відкриває мовленнєву взаємодію, наприклад мовленнєвий акт ствердження, питання, вказування, обвинувачення тощо);

  • ініціальний (відкриває мовленнєву взаємодію, наприклад мовленнєвий акт ствердження, питання, вказування, обвинувачення тощо);

  • підтримувальний (відмова тощо);

  • продовжувальний (розвиває мотив розмови; ствердження і коментар);

  • відтворювальний (вживається в тих випадках,коли попередніми мовленнєвими ходами були відмова, протидія тощо; ним може бути мета висловлювання,ствердження,коментар та ін.).



Взаємодія мовленнєвих ходів і повідомлень

  • Взаємодія мовленнєвих ходів і повідомлень

  • (мовленнєвих актів) у діалозі







Іноді замість терміна “мовленнєвий хід” уживають термін “мовленнєвий крок у діалозі”, наголошуючи не стільки на змістовому аспекті діалогу, скільки на його динамізмі,факті зміни ролей мовців, русі розмови вперед (чи її “гальмуванні”).

  • Іноді замість терміна “мовленнєвий хід” уживають термін “мовленнєвий крок у діалозі”, наголошуючи не стільки на змістовому аспекті діалогу, скільки на його динамізмі,факті зміни ролей мовців, русі розмови вперед (чи її “гальмуванні”).



Цей термін спільний для мовознавства,

  • Цей термін спільний для мовознавства,

  • літературознавства, сценічного мистецтва,

  • мистецтвознавства тощо. Він звичний для побутового мовлення і мислення, оскільки позначає мовленнєву дію кожного з учасників діалогу без наголошування на змістовому та динамічному аспектах.

  • Отже, діалог як форма мовленнєвого спілкування завжди певним чином організований і структурований(за винятком штучно створених жартівливих або абсурдних діалогів). Одним із найважливіших засобів організації діалогу є його зв’язність.



Засоби зв’язності й підтримки діалогу.

  • Засоби зв’язності й підтримки діалогу.

  • Проблему зв’зності порушують багато науковців, які теоретично обґрунтовують і деталізують типології засобів зв’язності в діалозі. Типологія російської лінгвістики О.Падучевої є найповнішою. Згідно з нею всі засоби зв’язності можна класифікувати на семантичні і прагматичні зв’язки.



  • Семантичні зв’язки.

  • Це зв’язки між змістом реплік. Серед них виокремлюють:

  • - різноманітні семантичні повтори:

  • А.: Як ти вважаєш,Микола знає про це?

  • В.: Я вважаю, що він про це знає.

  • - зв’язки за допомогою сполучників та інших семантичних показників:

  • А.: Чи він знає про це?

  • В.: І він також.

  • - зв’язки за типом кореферентності(позначення одного і того ж об’єкта, референта),що виражають єдність предмета мовлення:

  • А.: Микола знає про це?

  • В.: Цей віслюк навіть не здогадується!



  • Прогматичні зв’язки.

  • Це зв’язки між репліками учасників,які забеспечуються структурою комунікативного акту,умовами його успішності,пресупозиціями

  • (спільними знаннями) його учасників тощо.Існує декілька типів цих зв’язків.

  • Узгодження реплік за іллокутивною функцією.

  • Іллокутивна функція повідомлення (функція наміру) – це вираження певного комунікативного наміру мовця: прохання, наказу, поради, ствердження, висловлювання вдячності, питання тощо.



До цього типу зв’язку належать співвідносні репліки,тобто природні зв’язки: за запитанням повинна йти відповідь.Якщо такого узгодження немає,виникають аномальні (девіативні) повідомлення,тобто “неправильні” діалоги,наприклад відомий жартівливий “діалог”:

  • До цього типу зв’язку належать співвідносні репліки,тобто природні зв’язки: за запитанням повинна йти відповідь.Якщо такого узгодження немає,виникають аномальні (девіативні) повідомлення,тобто “неправильні” діалоги,наприклад відомий жартівливий “діалог”:

  • -Здоров кума!

  • -На базарі була.

  • - Чи ти глуха?

  • - Купила півня.



Мовленнєві акти (ходи) за іллокутивною функцією узгоджуються за певними законами:

  • Мовленнєві акти (ходи) за іллокутивною функцією узгоджуються за певними законами:

  • 1) природна реакція на ствердження – підтвердження або заперечення;

  • 2) на запитання – відповідь (різних типів і структур);

  • 3) на спонукання – згода або відмова;

  • 4) На експресиви (вдячність, вибачення, поздоровлення тощо) – чітко регламентовані відповіді.



Крім того, природною реакцією на кожен із цих типів реплік може бути перепитувальне або уточнювальне запитання:

  • Крім того, природною реакцією на кожен із цих типів реплік може бути перепитувальне або уточнювальне запитання:

  • А.: Ти ще не одружився?

  • В.: З ким?

  • або:

  • А.: Дай мені п’ять гривень.

  • В.: А для чого?



Співвідношення між репліками діалогу значно ускладнюється, коли комуніканти вживають непрямі мовленнєві акти, тобто повідомлення, іллокуція яких виражена не прямо, наприклад:

  • Співвідношення між репліками діалогу значно ускладнюється, коли комуніканти вживають непрямі мовленнєві акти, тобто повідомлення, іллокуція яких виражена не прямо, наприклад:

  • А.: Поїхали до Львова.

  • В.: Чого я там не бачив?(= не поїду)

  • або:

  • А.: Іване, ходи працювати!

  • В.: Живіт болить!



Друга репліка, крім свого прямого значення ‘маю біль у шлунку’ , має смисл ‘не піду працювати’ з імплікатурою (тобто формально невираженим, але зрозумілим мовцям смислом) ‘коли болить живіт, не працюють’. У таких випадках співбесідник повинен “вичислити” смисл.

  • Друга репліка, крім свого прямого значення ‘маю біль у шлунку’ , має смисл ‘не піду працювати’ з імплікатурою (тобто формально невираженим, але зрозумілим мовцям смислом) ‘коли болить живіт, не працюють’. У таких випадках співбесідник повинен “вичислити” смисл.

  • Можливі помилки в силу того, що мовець іде за “стандартним сценарієм”наприклад:



А.: Скажіть, будь ласка, де тут аптека?

  • А.: Скажіть, будь ласка, де тут аптека?

  • В.: Аптека зачинена.

  • Однак А хотів лише дізнатися місцезнаходження аптеки як орієнтиру. В вирішив, що,оскільки запитують аптеку, то щось у ній повинні купити.

  • Репліки, скеровані на умови мовленнєвого акту.

  • Сутність цього типу прагматичного зв’язку реплік полягає в тому, що репліка-відповідь спрямована на умови успішності мовленнєвого акту, а не на її зміст.



Реакція слухача в тому, що він заперечує

  • Реакція слухача в тому, що він заперечує

  • виконання цієї умови або ставить її під сумнів,вимагає від мовця підтвердження можливості здійснення саме цієї умови тощо:

  • А.: Де ти був?

  • В.: А тобі цікаво?

  • А.: Ти поїдеш зі мною?

  • В.:Що за питання?



  • 1.Мовленнєвий акт запитування.

  • Важливою умовою відвертості є імплікатура: ‘Слухач знає відповідь на запитання’ :

  • А.: Чому вони саме нас зупинили?

  • В.: Ви мене про це питаєте?

  • або:

  • В.: Запитай щось простіше!

  • Ще одна умова успішності: ‘Слухач хоче повідомити інформацію’, ‘Слухач вважає запитання мовця законним, доречним’:

  • А.: Що робитимеш ввечері?

  • В.: А нащо тобі це?



2.Мовленнєвий акт ствердження.

  • 2.Мовленнєвий акт ствердження.

  • Умова відвертості – ‘Мовець вважає(впевнений), що Р ’ , де Р – певне судження:

  • Моцарт: ...А геній і злодійство – несумісні...

  • Сальєрі: Ти гадаєш?

  • Сюди належать усі “чому - репліки” , наприклад:

  • А.: Я вважаю, що це неправда.

  • В.: Чому?



Друга умова успішності: ‘Слухач не знає що Р ’. Ось типова репліка, звернена на цю умову:

  • Друга умова успішності: ‘Слухач не знає що Р ’. Ось типова репліка, звернена на цю умову:

  • А.: Іван приїхав.

  • В.: Ти цього не знав?

  • Репліки спрямованні на пресупозицію.

  • Зв’язність виявляється в тому, що слухач висловлює свою незгоду з пресупозицією (тобто мисленнєвою підставою) мовця.



Для цього слухач повинен:

  • Для цього слухач повинен:

  • - Виділяти з репліки мовця семантичний компонент;

  • - оцінити його як пресупозицію;

  • - висловити свою незгоду з цією пресупозицією.

  • Наприклад:

  • - Випий ще чаю, - сказав Березневий Заєць, нахилившись до Аліси.

  • - Ще? – перепитала Аліса. -Я поки нічого не пила.

  • або:



- Зніми свій капелюх, - сказав Король Болванщику.

  • - Зніми свій капелюх, - сказав Король Болванщику.

  • - Він не мій, - відповів Болванщик.

  • Зв’язки реплік , засновані на імплікатурах дискурсу.

  • Зв’язність реплік діалогу ґрунтується на формально не виражених, але відомих адресанту й адресату смислах.

  • А(стоячи біля машини.: У мене закінчився бензин.

  • В.: Бензоколонка за рогом.

  • Відповідаючи таким чином, В повинен мати на увазі, що А потрібен бензин, який наявний на бензоколонці.

  • Проблема типів зв’язків реплік у діалозі залишається актуальною проблемою комунікативної лінгвістики.



  • Вербальні й невербальні компоненти діалогу

  • У процесі спілкування, істотну роль відіграють позамовні засоби. Це зумовлено тим, що вербалізації підлягає не вся інформація, що передається.“У людини,- зазначає І.Горєлов, - із самого початку життя виховується навичка розподіляти увагу між вербально і невербальною частинами комунікативного акту, завжди включеного в ширшу сферу, ніж власне мовленнєва діяльність”.



До невербальних компонентів, як правило, відносять: акустичну, оптичну, тактильно-кінестетичну (пов’язану з тілесними відчуттями), ольфакторну (пов’язану із запахами) і темпоральну (пов’язану із часом) інформації у спілкуванні. Крім того, невербальними за своєю природою, хоча й знаковими, є компоненти інших семіотичних систем. Усіх їх інтерпретують як паралінгвістичні.

  • До невербальних компонентів, як правило, відносять: акустичну, оптичну, тактильно-кінестетичну (пов’язану з тілесними відчуттями), ольфакторну (пов’язану із запахами) і темпоральну (пов’язану із часом) інформації у спілкуванні. Крім того, невербальними за своєю природою, хоча й знаковими, є компоненти інших семіотичних систем. Усіх їх інтерпретують як паралінгвістичні.

  • Максимальна міра впливу на комунікацію притаманна фонації (звуковому втіленню) та кінестиці (руховому супроводу). Так, фонація може використовуватись для уточнення складу учасників комунікації.



























Функціональні стилі взаємодіють між собою. Найбільше це стосується художнього, публіцистичного і розмовного стилів. Замкнутішими, стійкішими є офіційно-діловий, науковий, конфесійний стилі. Публіцистичний стилі використовує одиниці офіційно-ділового, наукового стилів.

  • Функціональні стилі взаємодіють між собою. Найбільше це стосується художнього, публіцистичного і розмовного стилів. Замкнутішими, стійкішими є офіційно-діловий, науковий, конфесійний стилі. Публіцистичний стилі використовує одиниці офіційно-ділового, наукового стилів.

  • Отже, функціональні стилі-це різновиди мовного коду і одночасно комунікації. Вони акумулюють найважливіші складові процесів комунікації: тематику спілкування, пов’язану з узагальненими типами мислення людей, різноманітні лінгвальні й позалінгвальні чинники тощо.













Функції мови: первинні та вторинні. Комунікативна функція в системі мовних функцій.

  • Функції мови: первинні та вторинні. Комунікативна функція в системі мовних функцій.

  • Види вербальної комунікації.

  • Структура вербальної комунікації. Повсякденна та масова комунікація.

  • Телевізійний мовленнєвий акт як комунікація.

  • Діалог як основна форма вербальної комунікації.

  • Структура та специфічні риси діалогу, полілогу.

  • Форми і функції спілкування. Загальні правила спілкування.

  • Комунікативна та мовна компетенція.

  • Комунікативно-риторичні якості мовлення.

  • Функціональні стилі мовлення.



  • Напиши твір на тему “Роль мови у формуванні особистості”.

  • Склади усний відгук на телепередачу Першого національного каналу або каналу “Інтер” чи “1+1”.

  • Напиши реферативне повідомлення на одну з тем: “Український, німецький та французький мовленнєвий етикет”, “Японський та англо-американський мовленнєвий етикет”

  • Підготуйся до практикуму “ Робота з періодичними виданнями України”. Напиши статтю в газету “Україна через 20 років”.







Додати документ в свій блог або на сайт

Схожі:

Ткаченко Валентина Іванівна Ткаченко Валентина Іванівна iconТкаченко Ірина Іванівна, Ткаченко Ірина Іванівна
Знати: поняття: ненасичені вуглеводні, кратні зв’язки, алкени, алкіни, реакції приєднання

Ткаченко Валентина Іванівна Ткаченко Валентина Іванівна iconТкаченко Ірина Іванівна, Ткаченко Ірина Іванівна

Ткаченко Валентина Іванівна Ткаченко Валентина Іванівна iconМетан Ткаченко Ірина Іванівна

Ткаченко Валентина Іванівна Ткаченко Валентина Іванівна iconРатинська Валентина Іванівна, 1950 р н., спеціаліст І категорії Ратинська Валентина Іванівна, 1950 р н., спеціаліст І категорії
«На учительській совісті «На учительській совісті найцінніше, що є у світі, Людина»

Ткаченко Валентина Іванівна Ткаченко Валентина Іванівна iconЧернишева Раїса Іванівна, Чернишева Раїса Іванівна
Чернишева Раїса Іванівна, викладач кафедри природничо-наукових дисциплін та методики їх викладання

Ткаченко Валентина Іванівна Ткаченко Валентина Іванівна iconГошовська Валентина Андріївна Гошовська Валентина Андріївна
Завідувач кафедри, доктор політичних наук, професор. Заслужений працівник освіти України

Ткаченко Валентина Іванівна Ткаченко Валентина Іванівна iconКавун Валентина Михайлівна, Кавун Валентина Михайлівна
Косянчук Галина Євгенівна, вчитель вищої категорії, вчитель-методист навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів...

Ткаченко Валентина Іванівна Ткаченко Валентина Іванівна iconДень Святого Валентина святкують 14 лютого
Перед Днем святого Валентина купують червоні троянди, замовляють вечері в ресторані і готують подарунки. Навіть маленькі діти в школі...

Ткаченко Валентина Іванівна Ткаченко Валентина Іванівна iconКарпенко Людмила Іванівна Карпенко Людмила Іванівна
Презентація досвіду роботи вчителя української мови та літератури зош І-ІІІ ступенів №9 м. Прилук Карпенко Людмили Іванівни

Ткаченко Валентина Іванівна Ткаченко Валентина Іванівна iconПідтримка ipv6 у dns світлана Ткаченко


Додайте кнопку на своєму сайті:
dok.znaimo.com.ua


База даних захищена авторським правом ©dok.znaimo.com.ua 2013
звернутися до адміністрації
dok.znaimo.com.ua
Головна сторінка